Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: 3 наближенням Дня подяки простенька забута на даху чашка з кавою виростала в індичку з пап'є-маше, пофарбовану та залаковану до лискучо-брунатного стану. У тонконогі келихи, що розхлюпували червоне вино. У сільнички та перечниці. Й у високі білі свічки в латунних свічниках, з яскравими язичками полум'я на батарейках. Експозиція таких масштабів, як правило, значила, що це остання гонка, яку команда проводить у цьому конкретному автомобілі. Встановлення тарелів із бататами й зеленими бобами вимагало просвердлювання десятків дірок крізь дах і стелю.

Для цих пишних автопроводів, які називали «Похороном» або «Останнім забігом», команди приїжджали на маршрут або поле не пізніше ніж за годину до вікна. Поки офіційно не почнуться гонки, ці машини дефілюють у своїх прикрасах та хизуються ними, влаштовуючи грандіозне, прощання, перш ніж нічний заїзд викине їх на звалище.

Шот Даньюн: Художник-записувач усередині мене все ще шукає миттєвостей, гідних виведення. Я все тягнусь назад і торкаюсь порта, готовий клацнути вимикачем. Можливо, вивести цікавий момент з побаченого на власні очі. Те, який вигляд має поїдена іржею машина. Або те, як Рент усміхається до Ехо, коли тільки краєчок її дупи виглядає з-під напіврозкритого капота, а її голос, приглушений мастилом та листовим залізом, каже: «Ця поворотна затулка зовсім зайобана».

За кілька тарадайок від нас понівечений хардтоп сидить у багнюці по самі ободи. На кришці багажника яскраво-рожевою фарбою, іскристо-рожевим лаком для нігтів навкіс написано: «Вишнева Бомбочка III». Поруч із цією руїною стоїть Тіна Щосьтам.

Коли Тінині пальці стискаються в кулаки й вона, люто місячи грязюку, починає просуватися в напрямку задниці Ехо, я врубаю свій порт, щоб вивести цю криваву бійню.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Як я вже згадував, в плані чистої видовищності ніщо не може змагатися з Ялинковими Ночами. На ці рідкісні перегони всі машини, як старі, так і нові, приїжджають якнайраніше, щоб похизуватись. Спочатку задумувалося прив'язувати вічнозелену різдвяну ялинку до даху автомобіля, ніби ви — щаслива родина, що везе деревце додому від риночку на перехресті чи просто з лісу. Але, як і у випадку з самотньою кавовою чашкою, що розрослася в цілу учту, нехитрої зеленої сосенки невдовзі стало недостатньо.

Команди використовували штучні ялинки, звісно ж прив'язані до даху вздовж; обрубок стовбура зазвичай стирчав над капотом, а мотузки надійно притягували деревце до бамперів. Розпочавши з оригінальної Ялинкової Ночі, команди стали обвішувати гілки сріблястою мішурою. Вони прикручували яскраві зірки до верхівки, що звисала, підстрибуючи, над багажником. Люди приклеювали чи прив’язували дротом сяйливі прикраси поміж гілочками. Не пізніше ніж за дві години до вікна Ялинкової Ночі гравці виїжджають на парад; згори на їхніх машинах сяють вогниками їхні ялинки, й дроти тягнуться через вікно до підкурювача або електропроводки. Різдвяні гімни гримлять із кожної стереосистеми. У ту мить, коли починається вікно, всі ці різдвяні вогні хутко згасають. Машини з параду затихають. Команди кидаються врозтіч, і починається справжнє полювання.