Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Потім горизонт раптово хмурніє, як перед весняною бурею, тільки яскраво блистять інструменти оркестр, і в тиші чути погурк темніючого неба, шум далеких розтворів, в той час як з поблизьких садів надпливає запах черемхи у скупчених зарядах і безборонно розряджається у невимовних розпростореннях.
Аж ось одного дня при кінці квітня був сірий і теплий передполудень, люди йшли, дивлячись перед себе в землю, завше в той квадратовий метр вологої землі перед собою, і не відчували, що обабіч минають дерева парку, чорно розгалужені, лускаючі в різноманітних місцях солодкими, ятрючими ранами.
Устрягле в чорній галузистій сіті дерев сіре, душне небо лежало людям на карку — вихрувато вивершене, безфоремно важке й величезне, як перина. Люди видряпувалися з-під нього на руках і ногах, як хрущі у тій теплій волозі, що обнюхують чутливими ріжками солодку глину. Світ лежав глухий, розвивався й ріс десь угорі, десь позаду і в глибині — блаженно безсилий — і плинув. Іноді він сповільнювався і щось імлисто пригадував, галузився деревами, очкував густою, лиснючою сіткою пташачого цвіріньчання, накиненою на той сірий день, і йшов у глиб, у підземне вужування коренів, у сліпе пульсування хробаків і гусениць, у глухе потьмарення чорнозему і глини.
А під тим безфоремним огромом чапіли люди, оглушені і без одної думки в голові, чапіли з головами у долонях, висіли, згорблені, на лавках парків, з клаптем газети на колінах, текст із якої сплинув у велику, сіру бездумність дня, висіли незграбно у позі ще вчорашній і безтямно слинилися.
Може оглушали їх ті глухі торохкавки цвірінькання, ті невтомні маківки, що сипали сірий шріт, яким тьмилося повітря. Ходили оспало під тим олов'яним градом і розмовляли на миґах у тій ряснистій зливі, або, пониклі, мовчали.
Але коли коло одинадцятої години перед полуднем десь у якомусь пункті простору крізь велике спучнявіле тіло хмар проклюнулося сонце блідим кільчиком — тоді раптом у галузистих кошах дерев засвітились густо усі пуп'янки, і сірий вельон цвіркотіння поволі відділився блідо-золотистою сіткою з обличчя дня, який розплющив очі. І то була весна.
Тоді раптом, в одну мить, пуста перед хвилиною алея парку засіюється людьми, що спішать у різні сторони, мов би вона — вузловий пункт усіх вулиць міста, і зацвітає строями жінок. Одні з тих прудких і зграбних дівчат спішать на роботу, до крамниць і контор, інші — на сходини, але впродовж кількох хвилин, під час яких вони проходять крізь ажуровий кошіль алеї, що дихає вільгістю квіткарні і скропляє трелями птахів, — вони належать тій алеї й тій годині, вони — не відаючи про це — є статистками тієї сцени в театрі весни, так, мов би вони зродилися на моріжку разом з тими делікатними тінями галузок і листочків, пуп'янкуючими на очах на темно-золотому тлі вологої жорстви, і біжать парою золотих, гарячих і коштовних пульсів, а потім раптом збліднуть і зайдуть тінню, всякнуть у пісок, як ті прозорі філіґрани, коли сонце увійде у замислення хмар.