Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 1938
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-265-2
- Переводчик: Віра Меньок
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк». Краткое содержание книги:
Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.
_________________________
Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.
Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»
* * *
Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.
Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.
Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича
* * *
Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.
Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»
«Під Бельведером»
Великі справи історії, її великі діяння відбуваються у своєрідній передслівній, позаслівній історичній тиші. Велика мить творення, грім сили і волі, який пронизав тіло народу — все те, що сьогодні називаємо іменем Пілсудського — у своєму перебігу, у своїй актуальності було неартикульованим, позбавленим вислову, цілковито зануреним у біологію, у стихію, у веґетативне збурення. Готове слово, романтичне слово поезії, дискредитоване, позбавлене звитяжності, стократно відсторонене реальністю — замовкло, притихло, всмокталося у дно. Духовна революція відроджуваної нації відбувалася в атмосфері презирливого ставлення до слова, в атмосфері неурочистій, антиромантичній та антиінтелектуальній. Та диспропорційність артикульованого слова, та його безпорадність перед надмірною реальністю мала глибоке обґрунтування. Духовне перетворення того „польського анабазису”, раптове диво пострілоподібного діяння, несподівана, неймовірна дозрілість до чину втілилася в людині, набула найзагадковішої, одиничної, сфінксової форми могутньої особистості. У цьому факті відобразилася ніби глибока іронія історії. Велика історична мить, очікувана цілою ерою поезії, запальних замисленостей і роїнь, мить, спотворена вже наперед і навсібіч, передбачена і стократно прокалькульована — виринула вже нарешті — коли настала — ніби поза тією великою ідеологією, як неосяжна сила природи, з усією загадковістю, непередбачуваністю, ірраціоналізмом великого індивіда. Так, ніби життя прагнуло задокументувати свою вічну іншість, відмінний і ворожий до всіх ідеологій метод історичних звершень.
Але ці беззмістовні вершини діяння не бувають надто тривалими. Слово, вибухово розірване неосяжним фактом, безпорадне слово знову збирається докупи, намагається заново організуватися, легалізувати те ірраціональне і злочинне, накладене на нього як величезний штраф, як завдання понад силу, намагається досягти компромісу з вічно невимовним.
Велика заслуга книги Кадена полягає в тому, що вона йде слідом за неосяжним фактом — називаючи, пророкуючи, надаючи ім’я тому, що сталося. Книга Кадена є історією облоги, атак і штурмів слова на бастіони і труд великого факту. Майстер слова очолює ці марші й демарші з різних боків, веде їх із фантазією, з притаманним великому здобувачеві розмахом ідеї та слова.
Розділи цієї книги мають ще виразніший характер якихось поривів і маневрів, якоїсь військової акції через те, що це документи великих миттєвостей, народжених із актуальних обставин — ця книга є свого роду щоденником історика, котрий описує факти і зміст цих фактів на великих маршрутах історії. Ті відгадування й осягнення не є продуктами приватних роздумів чи ліричних контемпляцій — вони подиктовані вимогами історичного моменту, обов’язковістю публічного звітування, місією перекладу на дохідливу і загальнозрозумілу мову тих справ, що дозріли до свідомості. Той контакт із повсякденністю, налаштованість на акустику багатократного, анонімного натовпу надає таким промовам тону певної монументальності, тону свідомої відповідальності — тону абсолютно зразкового.
І тут слід підкреслити, що Каден досягає цього, не жертвуючи нічим з інтимності свого стану зворушеності, ані нічим також з езотеричності своїх відгадок. Його слово є так само приватне й інтимне, як і всеосяжне і взірцеве.
З цієї книги стає цілковито зрозумілим, наскільки багатоплановим, багатовимірним, а водночас однорідним творінням є велика людина, наскільки таємничим і незбагненним явищем є особистість. Усвідомлюємо, що часом наймення людини може бути приводом, за яким ховається щось більше; що часом титул людини є вивіскою, під якою великі й безіменні сили історії домовляються про randez-vous для обговорення історично незабутніх починань. Ніби на магічному портреті, Каден показує, як історія отілеснюється, входить у плоть і кров людини, розгалужується в інтимній, зворушливій людськості. А вже через мить індивідуальні риси розходяться і розкомплектовуються у тому портреті, і з глибини виринає грізне й неосяжне обличчя історії. Та захоплива двоїстість виступає на сторінках цієї книги з дивовижною переконливістю, з наочністю вірогідного свідчення. Це вірогідні вісті з того дивного пограниччя, де людина стає мітом, а міт людиною. Ідентифікація людини і справи сягає ступеня такої повноти, що вчинки переходять в наділене тілом характерознавство, і про ті діяння, про ту характерологію автор говорить, вдаючись не до термінів ретроспекції, а до динамічних термінів витворюваної, живої історії. Тому ця книга є не тільки мемуарами про великого державного мужа, а і внеском до кодексу витворюваної історії, словником сучасного відродження нації, вокабуляром творчих сил історії.