Квітка кохання

І поплентавсь по «бульвару». Ледь добрався до дороги Й далі – брик й відкинув ноги. – Що ж ти спиш? – Його питаю. – Тихо! Я відпочиваю! 4.6.1988 р. ЩО МЕНІ РОБИТИ? – Де тебе я бачив, підкажи мені: Може, літом в полі, де горять вогні? Та коли побачив очі я твої, То відчув відразу, що вони – мої. Стало жить охота і вірші писать І якщо відверто, то ще більш кохать. 17.11.1960 р. ЛЮБЛЮ СМІЛИВИХ! Люблю сміливих і рішучих, Що знають, що вони хотять, І вже якщо прийшли до тебе, То не для того, щоб дрімать... Які за себе і за друга Горою можуть постоять. 8.5.1985 р. БУРЯ В ДУШІ Засміялась й ніби в душу буря увірвалась, Сколихнула серце й розум, а сама сховалась. Став пильніше придивлятись я до всіх знайомих, Став чомусь людей боятись, як виходжу з дому. Засміялась, повернулась і пішла в ліщину, Ну а я провів ту квітку поглядом у спину. Я дививсь на стан дівочий, на дівочі ноги, І чим більше я дивився – більше мав тривоги. Тож, трусну оту я грушу, що гіллями гнеться, Може й вам комусь у душу буря увірветься? 20.5.1961 р. НОГИ ПОДРЯПАНІ Ноги всі подряпані, руки в мозолях, І в хустині білій ходить по полях. Хто це, хто це, хто це? Як дівча те звать, Що за нею хлопці табуном біжать? Літо промайнуло, вересень прийшов І дівча те в полі більше не знайшов. Та одного разу, якщо так сказать, Я поїхав в Київ просто погулять. Аж дивлюсь: дівчина йде по Луговій В модній спідничині, хусточка на ній. Я її як вгледів, то про все забув, Й сам себе питаю: – Люди, хто це був? Хто це, хто це, хто це? Як дівчину звать Що ніхто не може від неї відстать? 4.9.1959 р. ГІПНОЗ Ніби під гіпнозом йду на твій я голос, Бо він манить душу, як травневий колос. Він такий приємний, як у лузі квіти, Як в садку троянди, ніби теплий вітер. Він такий чарівний, ніби літні ночі, Де кигичуть чайки в Ялті або в Сочі.. 7.6.1961 р. ЯК ПРИЙДЕ ВЕСНА Я прийду до тебе, люба, як прийде весна, І тоді тебе зустріну, дівчинко моя. Сядем в лузі над рікою під черемхи кущ І тоді мене як хочеш, скільки хочеш – «муч»! Я мовчатиму від щастя – тільки ти кохай І прошу тебе від мене більше не втікай. Як розквітне вишня ніжно у твоїм саду, То чекай, обов’язково я тоді прийду. 10.5.1960 р. Я ЛЮБЛЮ Я любив й любити буду все одну і ту, Що неначе вогник грає, ходить по мосту. Я люблю, бо тільки в неї є оті ключі, Які душу відкривають навіть і вночі. Я люблю, бо очі в неї, ніби дві зорі, І всю ніч, немов сріблинки грають на Дніпрі. Я люблю, бо голос в неї кличе жить і жить Й скільки б ти її не «мучив», а вона мовчить. 14.6.1960 р. МОЯ УКРАЇНА Вечір зорі висипав на міста і села, Україно, краю мій, ти така весела! Ти весела і щаслива, що в степу і в полі Скрізь ростуть берізки білі і стрункі тополі. Ти такою молодою не була ще зроду, Бо свою красу даруєш власному народу. Скрізь, куди б ми не ступили, – солов’ї співають І піснями нашу Неньку, мов оберігають. Бачу ріст твій в кожній домні, в кожній забудові, І дзвенять слова крилаті в кожнім твоїм слові. Україно, рідний краю, гори і трембіти, Де ще є такі Карпати, як у нас, у світі? І тебе ніяка сила більше не здолає, Бо нас всіх єдина віра і любов єднає. 10.6.1961 р. КОРОЛЕВА... Як поглянув на дівчину, Так очима і прилип, А вона іде-сміється, Як по вулиці Пилип. Як відійду, подивлюся Я на неї з сторони – Ніби справжня королева, Що очей не відвести. А як ближче придивитись – Ніби крик ворон з дібров, Бо як слово-друге мовить, То зникає вся любов. 22.5.1961 р. ПОЛЮБИВ Я ДІВЧИНУ Полюбив я дівчину з русою косою, Полюбив за погляд, полюбив весною За дівочий голос і за сміх веселий, Що його я чую по містах і селах. Полюбив, як досі не любив ніколи, За очата сині і за чорні брови.