Квітка кохання

1.11.1988 р. ІНТЕРМЕДІЇ НА ТЕМУ «ДАТИ ЧИ НЕ ДАТИ?» Дуже в нас багато люблять тільки брать: Діти мовчки – в татка, в мамки – все підряд. Та пора б подумать тим, що люблять брать, Що як любиш брати, то люби й давать... І про стать я хочу також написать, Хай це хто як хоче пробує читать, Та закон природи всі повинні знать: – Що ти зможеш взяти, як не зможеш дать? 7.9.1974 р. ВОНА У ІНШОГО БЕРЕ Вона у іншого бере Те, що їй муж недодає. 14.6.2004 р. ПРОСТО ЛЮБИТЬ Сонце весняне над полем пашить, Серце закохане жде і тремтить. Сонце за мною над містом іде. Де ж ти, ріднесенька, миленька, де? Сонце весняне ще заспане спить, Серце гукає любить і любить. Біла берізка шумить і гуде, Де ж моя миленька, де ж вона, де? Туга, як вітер осінній, кричить. Просто любить – це не просто любить. Болем одвічним скрутила Журба, Серце закохане, плаче верба. Де ж ти, кохана, любов моя, де? Вийди, поглянь, як весняночка йде. Глянь, як сміються в ярах ручаї, Глянь, як дзьобами б’ють дріб журавлі. Туга, як поле осіннє, кричить, Просто любить – це не просто любить. Ніжністю серце весна наповня, Вийди, кохана, у серці – весна! 28.4.1983 р. КАЗКА З-ПІД БРІВ За казками ходять в гори, Ходять в поле, ходять в ліс, А тебе, моя ти казко, Я зустрів серед беріз. Ти сміялась на галявці І бродила серед трав Там, де вітер віти гладив, По вершках ялин стрибав. Ти бродила і сміялась, Загорівсь в очах бузок, Аж берізки причаїлись, Задивились на лужок. А як вітер зупинився, Не повірив в чудеса, Там – ромашки, там – волошки, І в очатах – небеса. Ти сміялась на галявці, Де чабрець з трави димів, І все поле чарувала Сяйвом ніжності з-під брів. 4.5.1983 р. ГОРДІСТЬ НАШОГО НАРОДУ Де Амга, а де Карпати, Але скрізь живуть кирпаті. Їх грудаста мила врода – Гордість будь-якого роду. Сміхотушки хоч куди: Є що взять і є куди... Що стегенця, що вже спинки, Не дівчата, а картинки! От тобі і ха-ха-ха! Як тут зможеш без гріха? 10.8.1984 р. ФАНТАСТИЧНІ ХРИЗАНТЕМИ Що може краще буть для Еми, Ніж фантастичні хризантеми? 27.42005 р. ЯК ХОЧЕШ МАТЬ ЩАСТЯ… Ти завжди у житті щось вигадував І старався, де міг, схитрувать, І словами, неначе гранатами, Ладен був хоч весь світ підірвать. І по світу, як Ванька, ганяєшся За веселим життям... де воно? Чи вважаєш, що щастя появиться, Як всю ніч будеш грать в доміно? Щастя там, де дружина, де діточки, Де батьки твої й рідне село, Де проріс в рідну землю коріннями І поставив діток на крило. В твоїх друзів вже в кожного діточки, Є і куми, і друзі, й свати, Ну а ти за рублями ганяєшся, Як за кісткою в місті хорти. Зупинись! Не хитруй і не рипайся, І чужих не шукай жіночок. Спражнє щастя тоді тільки матимеш, Якщо матимеш власний садок. 7.5.1985 р. ВІДШУМІЛИ ВЕРБИ Відшуміли верби і стрункі берези І на скроні всілися білі голубки. Де ж ви мої любі, чарівні Інеси, І куди зникають ваші огоньки? Відшуміли роки і стрункі дубочки, Але ти для мене, ніби Тихий Дон, Ой, як взять хотів би я твої сосочки І поринуть з ними в таємничий сон. 19.8.1988 р. НАТХНЕННЯ Натхнення – воно дрімає, як кішка, А то бурлить, як брага в діжці, Натхнення – воно як ураган, Тут не було і – океан. 11.6.2004 р. МЕД У СОТАХ Ви чарівні, як у Криму тераси, Де літом зрілим аж пашить всі дні, Коли дивлюсь на ваші я прикраси, Ой, як тоді вас хочеться мені Схватить за руки в ніжнім пориванні, За плечі взять, дивитись і мовчать, І губками, які такі грайливі, Всю ніч, як медом в сотах, ласувать. 13.12.1988 р. ВІДПОЧИНОК НА БУЛЬВАРІ В лісосмугу, де ріс хміль, Залетів веселий джміль. Випив скляночку нектару