Марина — цариця московська

Та католикам, які його до Москви привели, віддати? Слід бути насторожі.

Новий імператор тим часом подвоїв жалування служилим, одночасно намагаючись покращити становище безправних холопів: заборонив записи в спадкове холопство. Було надано прощення всім, хто перебував в опалі за попереднього режиму. Судочинство оголосив безплатним, селянам дозволив іти від своїх поміщиків, якщо ті не годували їх під час голоду. Дозволений був виїзд з держави, а також вільний переїзд всередині країни. «Я не хочу кому б то не було завдавати клопіт, — говорив, бувало, цар Дмитрій. — Хай мої володіння будуть для всіх вільними. Я збагачу свою державу вільною торгівлею». Ще казав іноді: «Я-де хоч і син царя Івана, знаного на Русі тирана і душогубця, але тиранії та беззаконня, що їх мій отець допускав, я не допущу. Люд мій буде вільним і не боятиметься самодурства влади — я правитиму, дотримуючись законів Русі і законів Божих. Я хоч і цар, хоч і в Кремлі, але такий же, як і всі. Щосереди та щосуботи до мене кожний може прийти і побалакати зі мною...»

Дмитрій Іванович забаг утвердити на самодержавній Русі, яка звикла до царя-самодержця і без нього не уявляла себе, нездійсненне — європейську демократію. Правда, з конституційним, як би сьогодні сказали, монархом. Такою собі англійською — як у нинішні часи — королевою в штанях. Оскільки ж руські до цього ще не були готовими, в силу своєї тодішньої дрімучої відсталості, коли всюди правили «лєшіє» — в казках і в реальності, — то й вирішив обіпертися на іноземців. І швидко опиниться «не ко двору». А не таких царів, яких вона знала до цього, Русь не захоче сприймати. В грищах з дияволом завжди перемагає диявол. Дмитрій цього не врахував, усе це й приведе його швидко до краху, і все на Русі тоді повернеться на круги своя. Русі у всі часи потрібні були лише івани грозні. Навіть за так званого народовладдя поет все одно заявляв: «Тише, ораторы! Ваше слово, товарищ маузер!» І «товарищ маузер» завжди знаходився, і Русь тільки його і слухала. Навіть правитель типу англійської королеви — царствує, а не управляє, — Русі ніколи не був потрібний. Русь багла споконвіку Івана Грозного. Не вийде Дмитрію наблизити Московське царство до європейських держав — чим пізніше займеться Петро Перший. Круто, самовладно, і це йому вдасться. (А може, тоді такі часи вже настали.) Це Дмитрія і погубить. Надто випереджав він свій час. Але про це Марина не здогадувалася. Та й не могла цього збагнути, адже все ще перебувала у світі казок і не мала здатності — враховуючи її молодість та недосвідченість — до аналітичних прогнозів. Вона все ще витала в царстві дівочих мрій. Дмитрій був для неї прибульцем з казки, якого в реальності не було, — це і її швидко приведе до краху, з якого вона так і не виборсається і якого не збагне до кінця, хоч і намагатиметься врятуватися, але ще більше занурюватиметься у безодню, з якої не буде виходу.