Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Так, гидка робота, — ствердив Клосс. — Тепер підготуйтесь до розмови з Бруннером. Вона буде нелегкою.
Ріолетто кивнув.
— Знаю. Я до цього звик. Коли вже нарешті скінчиться оця війна?
— Коли-небудь скінчиться, — відповів Клосс.
— Я за фахом хімік, — сказав Ріолетто, — і хотів би знову бути тільки хіміком.
Швидко темніло. На околиці було безлюдно, навіть патрулі з’являлися тут рідко. Клосс пройшов до покинутої майстерні на кілька хвилин раніше, сів на купу залізяччя і відпочивав. Як добре, що настав цей останній вечір. Данка повернеться в загін… Ще тільки завтрашня операція,
Данка прибігла засапана.
— Я думала, що спізнюся, — почала вона, — і тебе вже не застану. Райл не хотів мене відпускати, немовби здогадувався, що більше ніколи мене не побачить.
— За тобою ніхто не стежив? — запитав Клосс.
— Ні, — досить невпевнено відповіла Данка. Зараз вона пригадала, що, звертаючи з Польної на Огродову, побачила ззаду постать чоловіка, що видалася їй знайомою. Потім його вже не стало, але треба було трохи попетляти по місту, коли вона не мала твердої впевненості.
— Підеш до Марціна, — сказав Клосс. — Просто звідси підеш до Марціна і ще раз перевіриш, як підготовлено операцію. Центр виносить тобі подяку.
— Дякую, — прошепотіла Данка. — А що ви зробите з Райлом?
Клосс не встиг відповісти. Спочатку почувся шурхіт, а потім необережно зачеплене кимось залізяччя впало на землю. Він різко обернувся і побачив Глаубеля, котрий стояв з пістолетом напоготові.
— Руки вгору, Клосс! І ти теж! — Гестапівець обережно наближався до них. — Вище ручки, — примовляв він, — вище! Так я й сподівався, я ніколи не помиляюсь… Я викрив тебе, Клосс…
Клосс блискавично кинувся на землю. Падаючи, він ухопив якусь дошку і жбурнув нею в Глаубеля. Гестапівець вистрілив, але схибив. Клосс вибив у нього з руки пістолет, обидва впали на землю. Все це тривало кілька секунд, та Клоссові здавалося, що минула вічність. Глаубель був сильний і спритний. Він вирвався і стрибнув до брами. Клосс миттю підняв пістолет, пролунало два постріли — його і Данки. Глаубель повільно опускався на землю…
— Іди вже, — сказав Клосс, — іди хутчій до Марціна. Пам’ятай — завтра о дев’ятій ранку.
Виїхали вони вчасно. У відкритому військовому автомобілі, під охороною гестапівців. Стояла чудова днина. Шосе йшло через ліс, потім вискакувало на узгір’я, оточене внизу вже зеленими, покритими легеньким туманом лугами. Пулковський статечно сидів обіч Райла і дихав на повні груди — він давно вже не бачив лісу й лугів, багато місяців був позбавлений простору й повітря.
— Протягом трьох днів, — сказав Райл, — ми все закінчимо.
— Чи випустили мою дружину? — запитав Пулковський.
Райл мовчав. Він повинен був сказати: “Так, звичайно, її випустять відразу, тільки-но закінчаться випробування”, але дивився просто в вічі польському вченому і слова застряли у нього в горлі. Райл пригадав, що Данка сьогодні вранці не прийшла в контору, а вчора навіть не попрощалася з ним, і його огорнула тривога: щось, напевно, трапилось. Можливо, її заарештували?
Машина пішла швидше, — вони знову наближалися до лісу, — і зненацька різко загальмувала. Попереду вони побачили шлагбаум. Двоє німецьких жандармів підходили до машини.
— Документи! — звернувся один із них.
— Я ж наказав, щоб нас не затримували! — крикнув Райл.
Есесівці з охорони позлазили з машини, один із них заверещав на жандарма:
— Підніми шлагбаум, бовдуре!
Цієї миті пролунали постріли. Жандарми впали на землю і відкрили вогонь. З узгір’я біля шосе застрочив кулемет. Есесівці осунулися в канаву, жоден з них не встиг і вистрелити. Шофер уткнувся головою в кермо, по скроні побігла струминка крові. Райл вихопив з кишені пістолет, відвів запобіжник і раптом побачив Данку. Вона спускалася з узгір’я, тримаючи в руках автомат. Райл відчув удар, який зовсім не віддався болем, а потім почув ще голос Данки: “Не стріляти!”
— Ви вільні, докторе Пулковський, — промовила Данка, підходячи до машини. Вона дивилася на Райла, на обличчі якого застиг безмежний подив.
Саме в цей час о дев’ятій тридцять ранку, в квартирі на третьому поверсі по вулиці Валовій, п’ятнадцять, пролунав дзвоник. Двоє гестапівців, котрі за столом грали в карти, схопилися на ноги і витягли з кишені пістолети.
— Тільки спокійно, — попередив один із них, звертаючись до Едварда й Казика. — Застрелю, якщо спробуєте викинути якогось коника.