Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Ніяких “мабуть”! — знову верескнув Райл, але й ці лайки, що сипались на голову заступника, не дали йому ніякого полегшення. Та Пушке й не захищався. Він сидів у кріслі, очі в нього були підпухлі, і Райлові здавалося, що він зараз вибухне плачем.
— Що з вами діється, Пушке?
— Нічого, пане директор.
— Ви виглядаєте, як стара баба.
Пушке заходився щось говорити про перевтому, а потім, що ця країна на нього погано діє: живеш тут, як у клітці, боїшся вийти в місто.
— Ну, так облиште свої страхи, — перебив його Райл, — і візьміться до роботи. Можете йти. — Але на порозі, однак, зупинив його і запитав, що робив на території заводу престидижитатор Ріолетто. Він бачив цього пана і в секретаріаті.
Пушке зашарівся, потім зблід і сказав, що Ріолетто заглянув на хвилинку, щоб вибачитися перед ним за недоречний жарт із сигарою. А далі прошепотів, що італієць дивився на фройляйн Данку з величезною, справді величезною цікавістю. Це вже остаточно вивело Райла з рівноваги.
— Забирайтесь геть! — гаркнув він. — І не розпускаєте пліток! А якщо тут ще раз з’явиться цей фокусник, я накажу Глаубелю посадити його на добу в карцер!
Він залишився в кабінеті сам, сказав Данці, що нікого не прийматиме і не відповідатиме по телефону, але працювати не міг. Його весь час облягала тривога. Якщо випробування закінчаться невдало, він втратить довіру фюрера і його навіть можуть послати на фронт.
Райл подумав, що фронт для нього не страшний, але гут перед його очима постала картина, яку він, здається, бачив колись у кіно: рівний білий наст, солдати на лижах і вдалині у вогні хати. Скільки кілометрів від Берліна До Волги? Ні, адже вони вже не стоять на Волзі, він читав нещодавно про скорочення лінії фронту, хоч його, правда, ніколи не цікавили фронтові повідомлення. У батька Райла була навіть карта, на якій він прапорцями позначав пересування німецьких армій. Але Райл до цього був байдужий.
Він подзвонив, і коли Данка з’явилася в дверях, наказав їй принести останній номер газети “Völkischer Beobachter”.[11] Розгорнувши її, Райл побачив на першій сторінці портрет фюрера. Вождь дивився серйозно, хоч і була в його обличчі характерна для офіціальних портретів ласкавість. Райл почав читати статтю, але дійшов тільки до кінця першого абзаца — у дверях стояв Бруннер.
Гестапівець заходив без попередження. Він, здавалося, не помічав присутності в секретаріаті Данки, не визнавав взагалі її права на існування. Підводячись з-за столу, Райл знав, що розмова не буде приємна. День, який так погано почався, не міг принести йому нічого радісного. Він дістав із шафи коньяк, а Бруннер відразу перейшов до справи. Спочатку мова йшла про Пулковського. Штурмбанфюрера цікавило, скільки ще буде потрібний Райлові цей поляк. Директор відповів, що не знає. Він і справді не знав, усе залежало від результатів випробувань; чорт забирай, адже йшлося, власне, про роботу, якій не видно кінця.
— Але ж знанням цього поляка є межа, — сухо промовив Бруннер. — Ви повинні з нього витягти все, що вам треба, і кінець. Даю вам на це, ну, скажімо, три місяці.
Райл подумав, що цей гестапівець — зухвалий тип, і хотів було послатися на свої особливі повноваження, та передумав. Він тільки запитав, що вони збираються зробити з Пулковським. Бруннер непривітно всміхнувся і прямо сказав: ліквідувати. Він надто багато знає.
— А його дружина? — ще насмілився спитати Райл. У нього пересохло в горлі, і він налив собі чарку.
— Можете налити й мені, — мовив Бруннер. — Його дружини немає живої вже кілька тижнів.
Райл глянув на Бруннера, не приховуючи огиди. Зненацька директор збагнув, що є дуже багато речей, про які він волів би не знати. А втім, це його не стосується. У нього є своя робота, з якою він чудово справляється. Життя влаштоване так, що кожен повинен виконувати свою роботу, і нічого пхати носа в чужі справи. Це природна річ.
Він гадав, що розмова вже закінчена, але виявилось, що найгірше Бруннер приберіг на “десерт”.
— Де ви познайомилися з своєю секретаркою? — запитав він.
— Облиште її! — верескнув Райл. — Це запитання вивело його з рівноваги: захищати Пулковського він не збирався, але Данку вважав уже своєю власністю.
— Спокійно, директоре, — й далі усміхався Бруннер, — Прошу відповісти на моє запитання.
— Сюди її направила біржа праці, — відповів Райл. Він, котрий навіть у кабінеті фюрера не втратив упевненості в собі, не вишпурнув за двері цього гестапівця. Він відчув, що боїться, і коли він це зрозумів, його і справді огорнув страх.
Але Райл ще пробував захищатися.
— Ви навіть не знайшли винуватців диверсії! — крикнув він ні сіло ні впало.
11
Народний дозорець (нім.).