Перстень Борджіа

— Встань, — сказав султан.

Петр устав і прикипів поглядом до обличчя володаря, передусім для того, щоб не бачити очей недоумкуватого принца, які весело й багатозначно підморгували йому знизу.

— Ти ошукав мене, тому варто було б тебе щонайменше повісити, — мовив султан. — Кожна людина, навіть наймудріша, зостається трохи дитям, яке залишає байдужим погляд на героя, що йде шляхом істини, але яке плеще в долоні й заходиться від утіхи, побачивши комедіанта, що танцює на линві. Ти ошукав мене, Абдулло, точніше: ошукав дитя, що живе в моїх грудях усупереч усім моїм достоїнствам і яке, як відомо, не має титулів. Воно заціпеніло від солодкого жаху й подиву, коли ти слушно відповів на моє неймовірне запитання; воно засмутилося й відчуло, як у нього стисло горло від жалю, коли ти дав мені буденне пояснення свого ефектного, так, справді ефектного результату, — хоча, принагідно зауважу, це твоє пояснення зовсім не таке вже й буденне, бо запитання, як і чому раб, якого нещодавно витягнули зі смердючого підземелля, колись був власником чудового персня Борджіа, імена яких я відмовляюся запом'ятовувати, не позбавлене цікавості. Ти ошукав y мені дитя, так що світ для мене став сіріший, ніж був досі, і триватиме досить довго, перш ніж він знову набуде попереднього блиску — ти ошукав у мені дитя, але не ошукав володаря, Пана Двох Святих Міст, Пана віруючих, Бога на землі, Завжди Звитяжного Падишаха, і це буде записано тобі в актив золотим письмом, на сторінці, оздобленій діамантами, бо для тебе не було нічого простішого, як оминути мою помилку і сказати: «Так, я справді посланець Божий, який часом (це слівце «часом» ти обов’язково мусив би вжити, щоб застрахуватися перед неминучою майбутньою осічкою своїх удаваних здібностей), отож, який часом отримує згори силу, якою ніхто зі смертних не може похвалитися». Так би сказав на твоєму місці будь–хто інший, тоді як ти впав на коліна й зважився на те, на що не зважився ніхто за весь той час, як володарі цієї великої імперії звуться султанами, — ти перервав мою мову, перш ніж вона могла скомпрометувати мою гідність. Я казав, що дитя залишається байдужим при погляді на героя, що йде шляхом істини, тимчасом як танець комедіанта на линві наповнює його втіхою: але ж у зрілого мужа, більше того, в мужа, поставленого над усіма іншими людьми, одне слово, в моєї величності, це якраз навпаки. Тому я збираюся поблажливо посміхнутися над тим, що ти мене ошукав, як посміхаються над дрібничками, які не можна сприймати поважно, а навпаки, хочу цілком і в міру своєї величезної могутності оцінити те, що ти не скористався з нагоди, яка тобі грала на руку, і не ошукав мене, як і те, що твоя дотепна і жваза мова, приправлена чужим акцентом, звучить приємно для мого слуху: не менше й те, що хоч ти й не можеш читати письмена, сховані від твого зору, проте можеш дивитися моїми очима, слухати моїми вухами й мислити моїм мозком, бо твоя гарна й молода голова на диво тямуща. Тому я доручаю тобі, мій любий Абдулло, — ти сам зрозумів, що цим ім’ям я наділив не твою брудну к огидну подобу, а твою чисту й привабливу суть, — наділяю тебе, Абдулло, саном, званим Знання Його Величності, це зовсім новий сан, створений спеціально для тебе, бо ти не лише знаєш, що я думав, але й здатний належно пояснити мені, що я, власне, замислював тією думкою. Одним словом, ти будеш моїм особистим радником і довіреною особою, так що твоє ім’я — Абдулла — буде означати обранець Божий, рабство якого було лише машкарою. До речі: ти походиш із гяурської частини Європи, але це не шкодить, бо ж праведну ісламську віру, яку пророкував Магомет, ти, звісно, прийняв як належить. Петр кивнув.