Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Тільки так могли говорити українські державці, які поважали себе, своїх предків, свою землю та свій народ.
Українським історикам автор укотре нагадує: переставаймо вірити російським так званим джерелам. Для певності заглядаймо до європейських та світових. А там досить чітко встановлено, що 14 Вселенський Собор (2-ий Ліонський, який відбувся 1274 року) уклав унію між католицькою та православною церквами.
Українські князі династії Галицьких, руські митрополити та єпископи ХІІ–ХІV століть були настільки освіченими та обізнаними людьми свого часу, що володіли матеріалами й рішеннями Вселенських Соборів.
Тому виклад і потрактування подій нашого минулого мають змінитися. Треба викинути московську державну балалайку, під котру співаємо уже сотні років, якою користувався давній російський національний герой — «Иванушка-Дурачок».
Слід зазначити ще одну незаперечну річ. У новій державі першою особою був Великий князь Вітовт, а другою — руський (український) Великий князь Федір Галицький. Певно, цей стан був зафіксований державними документами офіційно. Бо таке явище у Великому Литовсько-Руському князівстві спостерігалося впродовж ХV–ХVІ століть.
Можна погоджуватися чи ні зі згаданою тезою, та цьому твердженню є досить-таки блискучий доказ.
1421 року Велике Литовсько-Руське князівство відвідав посол англійського і французького королів лицар Гілльбер де Ланноа. Ми досліджували це питання у першому томі книги і знаємо, що під тиском Папи Римського та з ініціативи англійського короля Генріха V (1413–1422) і французького короля Карла VI (1380–1422) європейські монархи готували хрестовий похід проти Османської (Турецької) імперії. Кожному із монархів Гілльбер де Ланноа вручав королівські листи і подарунки. Після вручення королівських листів польському королю Ягайлові подібні листи він вручив Великому князю Вітовтові. Після того монархи вели розмови з послом про деталі походу під час так званих бенкетів (обідів). Послухаємо лицаря Гілльбера де Ланноа:
«84. Тоже… Я проехал через нижнюю Русь и прибыл к князю Витольду, великому князю и государю Литовскому, которого я нашёл в Каменце на Руси, вместе с женой и в сопровождении татарского князя и многих других князей, и княгинь, и рыцарей (бывших в большом количестве). Я исполнил своё мирное посольство относительно князя Витольда со стороны 2-х королей и представил ему драгоценности короля Англии. Этот государь оказал так же большие почести мне, отлично угостил меня — дал мне три обеда, на которых посадил меня за своим столом…» [8, с. 36–37].
Посол Гілльбер де Ланноа нічого не пише про присутність на тих обідах руських (українських) князів. Зустріч із ними він виділив в окремий розділ. Послухаємо:
«85. Тоже. Один князь и русская княгиня из числа его (Вітовта. — В.Б.) подданных дали мне обед и пару русских (українських. — В.Б.) вышитых перчаток,.. а его рыцари дали мне другие подарки, как-то шапки и перчатки, подбитыя куньим мехом, и татарские ножи, особенно-же Гедигольд, капитан Плюи в Подолии…» [8, с. 38–39].
Зазначимо: королівський посол де Ланноа описав відвідини десятка різних міст, країн та утворень, як-от: Брабант, Бремен, Вісмар, Тевтонський орден, Польське королівство, Велике Литовсько-Руське князівство тощо. Бенкети (обіди) у всіх країнах йому давали тільки монархи. Виняток трапився у Великому Литовсько-Руському князівстві. Що за етикетом того часу означало: руські князі самостійно ухвалювали важливі рішення. І не інакше!
Саме те у спогадах засвідчив лицар, коли описав зустріч у другому Кам’янці (Подільському) з руським князем Гедігольдом (Василем Красним — сином Федора Острозького) та подальшу зустріч з ним на узбережжі Чорного моря.
Нам слід зрозуміти: ще за часів Великих князів Андрія Юрійовича Галицького (1286–1323) та його молодшого брата Великого князя Дмитра Юрійовича (1301–1383) був створений союз Русі (України) з Литвою, яка значно посилилася людьми втікачами від Тевтонського ордену і займала терени сучасної Білорусії. Через те що обидва народи — литвини-білоруси і українці-русичі — відверто потерпали від тиску католицької церкви, то десь із другої половини 30-х років XIV століття вони спільними зусиллями відбивалися від католицизму. Хоча, звичайно, були й інші подразники, як зовнішні, так і внутрішні, які постійно використовував католицький Папський престол.