Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Цією квіткою був наш гіацинт. Жерці Аполлона Дельфійського святобливо перенесли його в сад храму знаменитого оракула, і відтоді пам'ять про дочасно загиблого юнака спартанці щорічно відзначали триденним святом, котре називалося «Гіацинтій».
Свята відбувалися в Аміклах, у Лікінії.
У перший день, призначений для оплакування Гіацинта, заборонялося прикрашати голову вінками із цих квітів, їсти хліб та співати гімни на честь сонця.
Наступні два дні присвячувалися різноманітним іграм, причому навіть рабам давали деяке послаблення, а жертовний вівтар Аполлона заповнювався щедрими дарами.
З тієї ж причини, очевидно, ми нерідко зустрічаємо зображення як Аполлона, так і муз, прикрашених цією квіткою.
Це одна з грецьких легенд про походження гіацинта. Але є й ще одна, яка пов'язує назву з ім'ям знаменитого героя троянської війни — Аякса.
Благородний син царя Теламона, володаря острова Саламіна поблизу Аттіки, був, як відомо, одним із найхоробріших й найви-датніших героїв Троянської війни услід за Ахіллом. Він поранив Гек-тора каменем, кинутим із пращі, й поклав своєю могутньою рукою чимало ворогів побіля троянських кораблів та укріплень. І ось, коли після смерті Ахілла він вступив у суперечку з Одіссеєм про володіння зброєю Ахілла, то її, зброю, присудили Одіссею. Таке несправедливе рішення важко образило Аякса, і він з горя проткнув себе мечем. І ось із крові цього героя й виріс гіацинт, у формі квітки якого, як стверджує легенда, можна розрізнити дві перших літери імені Аякса—Аі, котрі, водночас, були у греків і вигуком, що означав горе і жах.
І взагалі — ця квітка для греків була, очевидно, квіткою горя, смутку та смерті, й сама легенда про смерть Гіацинта — лиш відгомін народних вірувань, і деяким доказом цьому твердженню може слугувати, наприклад, вердикт дельфійського оракула, котрий на запитання, що діяти проти голоду й чуми в Афінах, наказав принести у жертву на гробниці циклопа Гереста п'ять дочок прибульця Гіацинта.
З іншого боку, є також свідчення, що гіацинт був і квіткою радості, оскільки, наприклад, молоді грекині прикрашали нею волосся у день весілля своїх подруг.
Ведучи родовід з Малої Азії, гіацинт користувався любов'ю і жителів Сходу, особливо персів, де знаменитий поет Фірдоусі, ні-ні та й порівнює волосся перських красунь із своєрідним вигином квітки гіацинта, і в одній зі своїх поезій, наприклад, стверджує:
«Вуст аромат п'янкий, мов легкий повів,
А гіацинтове волосся — скіфський мускус...»
Точно такі ж порівняння робить інший відомий перський поет Гафіз; а про жінок острова Хіос навіть склали приказку, що свої кучері вони закручують так, немов гіацинт свої суцвіття.
Із Малої Азії гіацинт проник до Європи, і, перш за все, до Туреччини. Коли і як — невідомо, але в Константинополі він з'явився раніше, ніж деінде в Європі, й незабаром так припав до душі дружинам заможних турків, що став приналежністю всіх садів у гаремах.
Старовинна англійська мандрівниця Далауей (Dallaway), котра відвідала Константинополь на початку XVII століття, розповідає, що сераль султана мав особливий чудесний сад, у якому, крім гіацинта, не повинно було бути жодної іншої квітки. Гіацинт ріс на довгастих, обкладених витонченою голландською черепицею, клумбах, і своїм чарівним забарвленням, дивовижним запахом захоплював кожного відвідувача. На утримання цих садів витрачалися великі кошти, і в пору цвітіння гіацинтів султан перебував тут протягом усього свого вільного часу, милуючись красою квітів, упиваючись їхнім запахом.
Окрім звичайних, так званих голландських, гіацинтів, у тих садах розводили також і його близького родича — гроноподібний гіацинт (н. muskari), що по-турецьки зветься «муші-румі», східною мовою квітів, коли його дарують, це означає: «Ти одержиш усе, що тільки я зможу тобі дати».
До Західної Європи гіацинт потрапив лише у другій половині XYII століття й перш за все — до Відня, котрий на той час мав тісні стосунки зі Сходом. Але тут його вирощували лиш найзавзятіші садівники. Загальним набутком він став лише тоді, коли потрапив до Голландії, в Гаарлем.
Сюди його занесло, як розповідають, випадково — на розбитому бурею поблизу голландських берегів генуезькому судні.
Воно везло кудись різноманітні товари, а разом із ними й гіацинтові цибулини. Ящики, у яких вони містились, викинуло на берег й розбило об скелі хвилями, а цибулини гіацинта розсипались по березі.
Тут, на сприятливому грунті, гіацинт пустив коріння й розцвів. Спостережливі, а водночас і пристрасні поціновувачі квітів голландці одразу ж звернули на них увагу й перенесли на свої городи.