Квіти в легендах і переказах

Але німецькі письменники дивляться на тюльпан як на бездушну квітку, емблему пустопорожньої жінки, котру цікавить лише розкішне вбрання. Афшпрунг каже про таку горду красуню:

«Der Tulpe gleich, bist du die Wollust des Gesichts Und gleich der Tulpe bist du weiter nichts».

(Як тюльпан, ти чарівна з обличчя, але й порожня, як тюльпан).

Клейст у вірші «Весна» ставиться до нього приязніше, а ось Гете завважує: Huldige nie dem blinden Wahne» (не схиляйся ніколи перед примарним привидом).

Німці взагалі ставилися до тюльпана прохолодно й навіть у насміх прозвали невибагливий грубий пивний кухоль — «Тульпе»; з такою назвою, наприклад, вона побутувала на вечоринках у Бісмарка.

Поетичніше ставляться до тюльпана в Англії, де у казках — він колиска для маленьких ельфів та інших крихітних істот. Так, у Де-вонширі народилась казка, у якій розповідається, що феї, не маючи колисок для своїх малюків, кладуть їх на ніч у квіти тюльпанів, і вітер колихає малих дитинчат до самого ранку.

Одного разу, йдеться у такій казці, господиня вирушила вночі з ліхтарем до свого саду, де росло безліч тюльпанів, і побачила в них кілька таких заснулих чарівних малят.

Вона так захопилася цим незвичайним видовищем, що тієї ж ночі посадила в саду ще більше квітів, а незабаром їх виявилося, цілком досить, аби розмістити в них усіх малюків довколишніх чарівниць.

Потім світлими місячними ночами вона вирушала до саду й цілими годинами милувалась, як ці крихітні створіння солодко сплять в атласних чашечках тюльпанів.

Спочатку феї хвилювалися, щоб ця незнайома жінка не вчинила якогось зла їхнім малюкам, але потім, дивлячись, з якою любов'ю юна ставиться до них, заспокоїлись і, прагнучи віддячити за турботу, задавали її тюльпанам найдивовижнішого забарвлення й чудесного, немов у троянди, запаху.

Вони благословляли цю жінку та її оселю, й вона мала повний успіх у всьому і щастя аж до самої смерті.

Але радість тривала для фей, поки жінка трималась на світі, коли ж зона померла, то дім із садом успадкував її родич, заможний лихвар.

Як людина користолюбна й бездушна, він перш за все знищив сад, дійшовши висновку, що квіти вирощувати невигідно, влаштував на тому місці город й посадив петрушку та різні овочі.

Такий брутальний вчинок дуже розгнівав маленьких створінь, й вони щоночі, тільки-но наставала темрява, зліталися із сусіднього лісу й танцювали на город і, витоптуючи й вириваючи все з корінням, так що городина покривалася хмарою пилюки.

А попри все — могила колишньої їхньої доброї господині чудесно зеленіла, на ній завжди росли розкішні квіти. Довершені тюльпани в узголов'ї сяяли найяснішим забарвленням, чудово пахли до глибокої осені, навіть коли всі інші квіти відмирали.

Минуло ще кілька років, і скупого лихваря змінив ще скупіший чоловік, котрий і зовсім не мав ніякої уяви про красу.

Він вирубав усі навколишні ліси, а могилу першої господині й зовсім занедбав. Вона була витоптана ногами випадкових перехожих, тюльпани вирвані і зламані, і феям довелося покинути рідні місця.