Сестри Річинські. (Книга перша)

— А якщо не родичка, — піднялися жіночі голоси, — то чого так зблідла? Чому побігла, чого так застогнала, коли дізналася, що отець умер?

Чоловіків не дуже цікавить це питання. Вони розходяться один по одному: і так витратили чимало часу на оте переливання з пустого в порожнє!

Між ними і друкар-пенсіонер Йосиф Завадка. Він охоче залишився б послухати, що люди говорять про смерть Річинського, але саме йому не треба звертати на себе увагу. Ось як Леон Зілінський тлумачив тут: «Комуністи докотилися до краю», «Комуністи вбили»! Та від ляпаса по лиці (хоч і в того ляпаса не дуже-то хочеться вірити Завадці) ще ніколи ніхто не вмер! А це вже «комуністи прикінчили»! Добре, що хоч є на кого зіпхнути! З комуністами в нас достеменно так, як з тією невісткою: «Хто з'їв? Невістка!» Один собака дзявкне, другий «розумний» повторить, а третій вже присягатиметься, що на власні очі бачив, як комуністи мордували ксьондза. Вигукувала ж ота набілена фльондра, що поліція та посли попускають комуністам. І піде та дурна поголоска з вух до вух, а ти, чоловіче, спробуй пізніше завернути її тією самою дорогою. «Але мій син, — борониться Йосиф Завадка від уявних напастей, — знає тільки одну дорогу: з дому на роботу, а з роботи додому. І не буває такого, — борониться далі Завадка, — щоб пізно додому приходив чи взагалі дома не ночував». Про ніч, коли Бронко вдосвіта шкрябнув у шибу умовним способом, Завадка забув, бо такого «ніколи не було». Ніхто не приходить до його сина, й він сам ніде не буває. Коли-не-коли, та й то тільки у неділю, заходить до нього товариш з друкарні. Хлопці грають собі в шахи в садочку, тут же, на очах батька.

Йосиф готує відповіді на питання, які можуть йому ставити в комісаріаті поліції: син його не належить до жодної організації. Так, не належить. Він, як батько, свідчить і стверджує це. То сусіди з помсти розпустили про нього поголос, що він — комуніст. Жодних нелегальних книг син його не читає. Він навіть не знає, що такі існують. Батько й це може посвідчити. Він читає — що правда, то правда — різні наукові книги про виникнення нашої планети і тому подібне.

— Так, як говорять про це комуністичні вчені? — може запитати комісар, а Йосиф, вдаючи дурника, відповість:

— Ні, прошу пана комісара, як у книжці написано…

Над такими «вченими» книгами син його може просидіти й до ранку, а з політикою він не має нічого спільного. Шмаркатий він ще до політики, той його син! А комуністом він ніколи не був і не є, це тільки злі сусіди розпускають такі плітки про нього.

А про себе подумає Завадка:

«Дурний ти, пане, хоч і зробили тебе комісаром поліції! А ким сьогодні бідній людині бути, як не комуністом? В тебе комуніст тільки той, хто до партії належить? Смішний ти, хоч і гімназію, напевно, кінчав. Людина мусить комусь вірити. А кому вірити, коли кожний тільки й чигає на тебе, щоб обскубти тебе, як попарену курку?»