Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Між цехами у малому присінку був обладнаний душ, якого раніше теж не було. Тут, очевидно, колись містилася господарська комора. Приміщення було без вікон, каналізація працювала погано, бо з душової несло, як з клозета. Мабуть, хлопці забігали сюди не тільки щоб помитись.
— Гігієна! — хотів поглузувати Завадка, але Леон, засліплений досягненнями свого господарства, не вловив іронічного тону свого гостя.
— Так, так, гігієна! А хай пан, панє Завадка, зверне увагу на вентилятор, цо?
Вентилятор висів на стіні в найближчому цеху, як ікона, і, незважаючи на нестерпну задуху, не працював. Леон зауважив, що Завадка приглядається до недіючого вентилятора, і поквапливо пояснив:
— Він електричний. Багато, пся крев, з'їдає електрики. Але хай пан, кохани панє Юзеф, не подумає випадково, боронь боже, що це бутафорія! Проше бардзо!
Він включив штепсель, і вентилятор справді запрацював.
— То, проше пана, у кооперативній друкарні могло бути повітря, хоч сокиру вішай, а що стосується приватника, то тут, проше пана, вже й інспектор праці, довірена особа профспілки, і чорт, і диявол. Так, так, панє Завадка, завидувати не доводиться.
Найбільшою новиною, звичайно, була друкарська машина, яка працювала без допомоги накладача.
— Цо пан на то повє, панє Завадка? Га, яка це полегкість в роботі, цо?
Завадці навинулося на язик гірке слово, але він так і не випустив його з рота. Хотілося сказати тому чванькові, що його нова машина так сердечно виручає накладчиць, що аж безробітними їх робить.
Грайфери в новій машині працювали з такою швидкістю, що миготіли перед очима, ніби телефонні стовпи під час їзди поїздом.
— Техніка! — вже без іронії видушує з себе Завадка.
Хоч Йосиф не подавав виду, але його вразив факт, що така технічно досконала машина взагалі є в задрипаному Нашому. Це свідчило про те, що за той час, поки він забавлявся конструюванням замків та ключів у своїй майстерні під повіткою, життя галопом помчало вперед. З другого боку, в його серці зароджувалося щось подібне до гордощів за сина, який працюватиме вже в більш технічно досконалому підприємстві, ніж його батько.
— Техніка… — ще раз повторив Завадка.
Леон гугняво засміявся. Завадка подивився на нього. Перед ним стояла людина, яка переступала вже межу першої молодості. Навколо очей ще не було зморщок, але повіки вже втратили свою юнацьку пружність.
— А ще прошу заглянути у ці двері…
У невеличкій кімнаті, очевидно, переробленій з кухні, бо в куточку приліпилася плита, а з стіни стирчав водопровідний кран, посередині стояла примітивна прес-машина і кам'яний столик. Решту обстановки доповнювали важкі полиці довкола стін, на яких на зразок книжок стояли понумеровані кам'яні плити. Ці плити нагадали Йосифові єврейське кладовище, попри яке саме проходив по дорозі сюди.
У приміщенні відсвіжуюче пахло скипидаром.
Йосиф Завадка не дуже розумівся на літографії, бо якось не доводилося займатись цією справою.
За кам'яним столом на низькому стільчику сидів молодий вузькоплечий хлопець і жирною тушшю переносив рисунок на камінь. Рівне темне волосся спадало косичками на чоло й ніс, і він раз у раз хвацько закидав його.
Леон продемонстрував перед Завадкою цілу серію божих угодників, відбитих на цьому ось верстатику.
Завадка схвально прицмокнув. Нічого не скажеш: з технічного боку робота була майже бездоганна.
Зілінський невтомно гугнявив йому над вухом, наче зіпсований грамофон: його літографський заклад («оця кімнатка і вже — заклад»?!) отримує замовлення мало не з усієї Східної Малопольщі. Леон щодо продукції має тільки одного серйозного конкурента в особі літографії монашого ордену отців василіян у Жовкві. Але це, проше пана, так би мовити, тільки технічна конкуренція, бо відносно ринку збуту отці василіяни йому не конкуренти. Братчики переважно промишляють світськими картинами, а він вирішив триматися святих. Так, так, святих. Він би хотів, щоб у шановного пана Завадки було стільки удач у житті, скільки на цьому верстаті відбито святих Миколаїв і Варвар.
Йосиф Завадка слухає цю балаканину тільки одним вухом. Вся його увага зосередилася на одній думці, що раптово виникла, коли побачив хлопця над рисунком: таж такі самі штуки міг би втинати і його Бронко, якби трохи підучити його! При тих здібностях до малювання, які мав Бронко, бахур[60] міг би вибитися в неабиякі майстри цієї справи. А крім того, це теж не менш важливе, професія літографа куди краща для здоров'я, ніж праця складача.
60
Хлопчисько.