Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Слава піде на пошту і подасть телеграми родичам. Ось зразок тексту. Треба пам'ятати, Славуню, що кома й крапка — це теж знаки, за які платять, як і за слово.
Зоня піде до модистки замовити жалобні серпанки і капелюхи для всіх дочок і дружини покійного. На серпанки не треба брати траурного крепу, а звичайний чорний жоржет. Після строку жалоби з цих серпанків можна буде понашивати візитні плаття, але, само собою, скомбінувати з якимсь веселим матеріалом.
Зоня приймає наказ тітки Клавди, але не поспішає виконувати його. Її в цю хвилину займає щось інше. Вона вештається з блокнотом і олівцем у руках по кімнатах, неначе збирається списувати меблі. Зоня заздалегідь відмічає у блокноті, скільки орієнтовно буде на похороні вінків.
Минулого року, коли помер доктор Фільварочний, то перед катафалком несли сімнадцять вінків від родини, друзів і організацій. В Річинських на похороні не повинно бути менше двадцяти п'яти. Від дружини й дочок — один, від тітки Клавди — два, від Несторів — три, від Ілаковичів — чотири, від Гука — приятеля родини — п'ять, від церковного братства — шість, від «Просвіти», від «Рідної школи», від «Бесіди», де татко був членом, від… від… Цифра доходила до вісімнадцяти й далі ніяк не зрушувалася.
До того ж Зоні захотілося, щоб вінки були дорогі, елегантні, стильні. Тому й боялася, що родичі з села посплітають вінки з жоржин і циній, понатикують туди рож, і вийдуть не вінки, а компрометація!
Інша справа, коли б селяни принесли саме такі вінки з жоржин, м'яти, рож та дубового листя… Взагалі треба якось подумати, щоб село з'явилося на похорон організованим порядком, з вінками й хоругвами.
— Та паннунця щойно казали, що бояться сільських вінків, а тепер хочуть, щоб люди з села прийшли з такими вінками, — не втерпіла Мариня, щоб не висловити своєї думки.
— Мариня нічого не розуміє, а завжди мусить і своє слово докинути. Я ж казала, що боюся, коли б священики з села не приїхали з простими вінками, а селянин… якраз… А втім, що я толкую з Маринею про ці справи? Мариня так розуміється на цих речах, як вовк на зірках!..
Коли приїхав Нестор з дружиною (Несторова відразу ж звалилася з ніг, від головного болю її почало канудити), Зоня причепилася до нього: коли помер доктор Фільварочний, то труну везли на санях, хоч був липень, так, як і тепер. Таткові, може, й не треба саней. Фільварочний був хлопський адвокат, а татко як-не-як — священик, і пара білих, як молоко, коней у чорних сітках з пухнатими високими плюмажами на головах, що запряжені у катафалк, куди елегантніше від волів у санях. Але делегації з села повинні бути на татковім похороні. Тепер надзвичайно модною стала участь селян при різних оказіях — стрийко[52] хіба не знає про це?
Нестор плямкнув язиком, бо не знав, що відповісти племінниці.
— Я не знаю, пане добродію, як ти собі уявляєш ту делегацію з села? Хлоп, гадина, має довгу пам'ять тільки на помсту.
Зоня цілком згодна з стрийком, що та худоба давно вже забула про добродійства, що їх зазнавала від татка, але стрийко погодиться й з нею, що без делегацій з села в нинішню хвилину аж ніяк не можна обійтися. Невже ж стрийко не розуміє, що це просто шик? Обов'язково треба когось послати у Вишню, щоб організував там вінки й делегацію. Якщо інакше не можна, то хай пообіцяє тим хамам за страчену днину ситий обід, по вісімдесят сотиків чоловікам, а по п'ятдесят жінкам, бо ж похорон татка, що б там не було, мусить мати всенародний характер.
— А кошти, пане добродію, а кошти?
— Ключі від каси у Катрусі.
Тітка Клавда, підпираючись паличкою (ревматизм мучить її, незважаючи на спеку), дає не тільки команду, але й, за звичаєм Річинських, перевіряє, як виконується доручення. Заглянула вона й на кухню.
— Мариню, тризна мусить бути пишніша, ніж весілля панни Катрусі, яке, маємо надію, не забариться. Я пришлю сюди куховарку. Таку, розуміє Мариня, що готує у поміщиків на полюваннях. Хай Мариня слухається її в усьому й не викидає своїх коників. Мариня мене зрозуміла? Чує Мариня?
— Та чую! Слава богу, ще не позакладало. Я не знаю лише, навіщо-то непотрібних витрат з тими преславними куховарками… Слава богу, не такі забави справлялись у цьому домі, але куховарок ніхто з сторони не наймав. Але як панні (Клавду й досі називали в родині «панною», бо не була замужем) захотілося куховарки, то хай буде. Я лише хочу сказати, що гусарської печені не дам нікому партачити. Це я кажу для того, щоб пізніше непорозумінь не було, бо я того не люблю.
52
Дядько, брат батька.