Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Оксани Іванюк „Коник"
- ISBN: 966-8732-00-6
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий». Краткое содержание книги:
— Ти що, хлопче! — промовив блідий і переляканий, якого Лисий одразу впізнав. Він говорив, як з дитиною, але з погрозою в голосі. — Ану, поклади іграшку!
І все ж усі троє мали розгублений вигляд. Мабуть, через це Лисий відчував, що не може вистрілити. Це було як з лішаком — він розумів, що мусить їх убити, але просто так убити людину не міг. До того ж заряджених арбалетів було тільки два — у нього й Івася, а ворогів — троє.
І невідомо, чим би все це скінчилося, якби підземні воїни самі не спровокували розв'язку. Один із них кинувся на підлогу, в падінні вставивши стрілу в арбалет, але Івась встиг його поцілити. Другого вразив Лисий. А блідий, скориставшись із цього, зарядив свій арбалет і навів його просто в груди Лисому. Він уже навіть почав натискати на спусковий гачок, коли в горло йому ввійшов ніж, надзвичайно вправно кинутий Петрусем.
Усі взяли по колчану стріл — навіть дівчатка, у яких не було арбалетів. Петрусь закінчив возитися з ворожою зброєю і зачинив віконниці так, як було. З допомогою рогача перетягли тіла вбитих підземників і завалили ними обоє дверей — і ті, в які ввійшли, і ті, через які вийшли зі штабу.
Вони рушили в ті двері, з яких з'явилися довготелесий з друзями по нещастю. Знову довгий перехід, який роздвоювався під прямим кутом.
— Розділятися не будемо, — сказав Лисий. Він прислухався до обох коридорів і нічого не почув. Небезпечно було і там, і там.
Вони звернули праворуч. Без будь-якої причини. Просто вирішили йти праворуч. Рухалися повільно, пильно придивляючись до стін, стелі й підлоги. Ще одні двері, і знову замкнені. Невдовзі коридор іще раз роздвоївся. Тепер Лисий повів дітей ліворуч. Цього разу рішення було свідомим — правий коридор здався йому дуже небезпечним. А далі вони втратили лік поворотам. Коридори були безкінечні. Кілька дверей, які трапилися на їхньому шляху, не хотіли відчинятися. Лисий не знав, що робити — повертати назад? Але він не був впевнений, що запам'ятав усі повороти.
Нарешті коридор скінчився — вони вткнулися в двері. І ці двері також виявилися замкненими. Але — зсередини. Довго прислухалися. З величезними зусиллями витягли іржавий засув, яким дуже давно ніхто не користувався. Почекали й поприслухалися ще. По той бік було тихо. Рвонули двері на себе… І опинилися в іншому коридорі — точнісінько такому самому, як усі попередні.
Зліва були двері — незачинені. Звідти пробивалася смужечка тьмяного світла.
Дівчата з Івасем залишилися на місці, а решта хлопців підкралися до дверей. Хвилин п'ять прислухалися, потім різко вскочили в кімнату.
Це приміщення було їм добре знайоме — тут із них знущався ватажок підземників. Найгіршим було те, що кімната виявилася порожньою. Ватажок зник. Це було дуже погано. Але, з другого боку, як на вовкулачому сліду, тут їх найменше шукатимуть.
— Петрусю, погукай дівчат, тільки тихенько, — сказав Лисий.
Коли вони прийшли, розчаровані до розпачу, він оголосив відпочинок. Сам з арбалетом став навпроти дверей. Наталка дістала з рукава хустинку й хотіла ви)терти йому закривавлене обличчя. Однак Лисий відмовився, просто витерся рукавом:
— Потім.
У баклажках іще лишалося трохи води, вони тут же її й докінчили, не напившись досхочу. Всі були виснажені, сиділи мовчки, без жодної думки в очах дивлячись перед себе.
Тільки Наталка заходилася розглядати тканину, яку весь цей час носила з собою.
— Як ти гадаєш, що з неї можна пошити? — спитала вона Надійку, розгортаючи сувій.
— Петрусю, що ти зробив з їхніми арбалетами? — поцікавився Лисий.
— Понадрізав тятиви біля самого кріплення. Не помітно, — відповів хлопчик.
— Помальовано!.. — розчаровано буркнула Надійка. — Може, вдасться випрати?
— Ну, як не вдасться, — роздумувала Наталка, — просто ці каракулі пустимо навиворіт. З цього ж боку воно чисте!
Лисий кинув погляд на полотно й захвилювався.
— Ану, покажіть!
Коли старий Інженер виряджав його в путь, він намалював карту — всі землі в межиріччі, які він знав, а також маршрут через Руїну до того місця, де зберігався вантаж, заради якого він пустився в ці мандри. Інженер довго пояснював йому, які позначки на картах що означають, що таке масштаб і все таке інше. Хлопець мусив вивчити карту напам'ять, бо нести її з собою було дуже небезпечно. Якби хто її забрав, то легко знайшов би їхнє село. Та й про мету подорожі одразу б здогадався.
Якби не та Інженерова наука, Лисий ні за що б не зрозумів, що намальовано на тканині. А так, щойно побачивши в куточку розу вітрів, він відчув, як заколотилося серце.