Ресторан на краю Всесвіту

У «Путівнику по Галактиці для космотуристів» про планету Голгафрінчам говориться: Це планета з древньою і таємничою історією, багата легендами, багряна, а деколи і зелена від пролитої крові тих, хто у давно забуті часи намагався завоювати її; планета випалених сонцем пустельних пейзажів, солодкого і задушливого повітря, насиченого випарами пахучих джерел, які збігають струмками між гарячими, запорошеними скелями і годують вологою темні, мускусні лишайники, цілі галявини яких розкинулися в низинах; земля, яку обробляють у поті чола, земля затруєної свідомості, особливо у тих, хто вживає лишайники у їжу; а ще земля затишних і затьмарених думок тих, котрі наважилися зректися лишайників, знайти для себе дерево і сидіти в його тіні; а також земля криці, крові і героїзму; земля плоті і духу. Така її історія.

А найзагадковішими постатями давньої і дивної історії планети, без сумніву, вважалися поети Великого Гурту з Аріуму, Ці Гуртові поети мешкали зазвичай на віддалених гірських перевалах, де вони терпляче очікували на невеликі групи необережних мандрівників, ставали гуртом навколо них і закидали прочан камінням.

А коли ті починали лементувати, запитуючи, чому б поетам не забратися геть і не написати кілька поем замість того, щоб калічити людей камінням, поети несподівано припиняли напад і виконували один з дев’ятсот дев’яносто чотирьох великих вассіліанських Пісенних Циклів. Ці пісні вирізнялися особливою милозвучністю, а ще більше своєю тривалістю, і усі вони майже не відрізнялися сюжетом.

У першій частині кожної пісні говорилося про те, як з міста Вассіліан на чотирьох конях якось рушили у світ п’ятеро мудрих князів. Князі, які звичайно ж хоробрі, шляхетні і розумні, подорожують у далеких чужинських краях, стають на герць з велетнями-людожерами, вивчають екзотичні філософії, чаюють з таємничими божками, рятують красивих чудовиськ від хижих принцес і врешті-решт проголошують, що здобули освіту, і таким чином їхні блукання світами завершені.

Друга, і набагато довша частина кожної пісні переповідає їхні суперечки про те, котрий з них повинен пішки повернутися додому. Усе це відбувалося у далекому минулому планети. Втім, саме один з нащадків цих ексцентричних поетів вигадав легенди про приреченість планети у майбутньому, що дало можливість народові Голгафрінчама позбутися ні до чого не придатної третини своїх одноплемінників. Інші дві третини міцно трималися домівки і жили повнокровним, багатим і щасливим життям, аж доки їх усіх несподівано скосила небезпечна хвороба, що передавалася через брудні телефони.