Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
Він узяв зі столу сигарету і припалив її від скіпки з губки. Глибоко втягнув дим і випростався у кріслі.
— Здається, сьогодні я бачив у небі ще один корабель, — сказав він. — Великий і білий. Я ще ніколи не бачив білих і великих зорельотів. Тільки шість чорних. І шість зелених. Та ще інших, які говорять, що прилетіли з дуже далеких країв. Білих кораблів ніколи не було. Можливо, за певних обставин шість невеликих чорних кораблів можуть видаватися одним білим. Можливо, мені б не зашкодила чарка віскі. Так, схоже на те.
Він підвівся, знайшов чарку, яка лежала на долівці поруч з матрацом.
Він відміряв віскі з пляшки і знову сів.
— Можливо, якісь інші люди хочуть зустрітися зі мною, — сказав він.
Зореліт «Золоте серце» стояв за сто ярдів від хижі і по ньому барабанив дощ.
Прочинився люк і з нього вийшли три постаті, вони втягнули голови в плечі, ховаючи обличчя від дощу.
— Он там? — Тріліан перекричала шум дощу.
— Так, — відповів Зарнівуп.
— У тій халупі?
— Так.
— Дива, та й годі.
— Але ж це така глушина, — сказала Тріліан. — Ми напевно заблукали.
Хіба можна правити Всесвітом з такої халупи?
Вони кинулися крізь зливу і добігли до дверей уже зовсім мокрі. Вони постукали у двері. Вони тремтіли.
Двері відчинилися.
— До мене? — спитав чоловік.
— Е, пробачте, — сказав Зарнівуп, — але у мене є підстави вважати…
— Це ви правите Всесвітом? — перебив його Зафод.
Чоловік усміхнувся йому.
— Я намагаюся цього не робити, — сказав він. — Ви змокли?
Зафод ошелешено подивився на нього.
— Змокли? — вигукнув він. — Хіба не видно, що ми змокли?
— Це я так бачу, — пояснив чоловік, — але ви, може, почуваєте себе зовсім інакше. Якщо ви вважаєте, що у теплому приміщенні ви підсохнете, то краще заходьте.
Вони зайшли.
Вони опинилися у маленькій хижі і стали роззиратися навколо — Зарнівуп з огидою, Тріліан з інтересом, Зафод із вдоволенням на обличчі.
— Агов, е… — сказав Зафод, — як вас звати?
Чоловік підозріло подивився на них.
— Я не знаю. А що, у мене повинно бути ім’я? Як на мене, то дивно давати ім’я клункові невиразних сенсорних відчуттів.
Він запропонував Тріліан сісти в крісло. Сам він притулився на бильці крісла, Зарнівуп сперся ліктями на стіл, а Зафод простягнувся на матраці.
— Ось тобі й маєш! — вигукнув Зафод. — Ложе владаря! — своїм вигуком він сполохав кота.
— Послухайте, — сказав Зарнівуп, — я повинен задати вам декілька запитань.
— Гаразд, — люб’язно відповів чоловік, — якщо хочете, можете заспівати моєму котові.
— А йому це сподобається? — запитав Зафод.
— Ви краще у нього запитайте, — відповів чоловік.
— А він розмовляє? — здивувався Зафод.
— Я не пам’ятаю, щоб він коли-небудь розмовляв, — відповів чоловік, — але на мою пам’ять не можна покладатися.
Зарнівуп видобув з кишені якісь нотатки.
— Гаразд, — сказав він, — це ж ви правите Всесвітом, чи не так?
— Звідки мені знати, — відповів чоловік.
Зарнівуп зробив позначку на папері.
— Скільки часу ви цим займаєтеся?
— А, — кивнув чоловік, — це питання стосується минулого, правда?
Зарнівуп спантеличено витріщився на нього. Він сподівався зовсім іншого.
— Так, — відповів він.
— Звідки я можу знати, — сказав чоловік, — що минуле це не фікція, яка виникає внаслідок розбіжностей між моїми теперішніми фізичними відчуттями і станом моєї свідомості?
Зарнівуп не зводив з нього очей. Над його вимоклим одягом почала підніматися пара.
— Ви на усі запитання отак відповідаєте? — поцікавився він.
Чоловік не забарився з відповіддю.
— Я говорю те, що, на мою думку, варто сказати, коли я вважаю, що чую, як люди щось кажуть. Більше нічого не можу додати.
Зафод розреготався.
— За це й вип’ємо, — сказав він і видобув пляшку Джанкс спіріту.
Він скочив на рівні ноги і простягнув пляшку правителеві Всесвіту, який із задоволенням узяв її.
— Чудово, великий правителю, — сказав Зафод, — так і кажіть, як воно є.
— Ні, зачекайте, — сказав Зарнівуп. — Адже до вас прилітають люди, правда? На зорельотах…
— Гадаю, що так, — відповів чоловік і передав пляшку Тріліан.
- І вони просять вас, — продовжував Зарнівуп, — ухвалювати для них якісь рішення? Про життя людей, про планети, про економіку, про війни, про усе, що діється у Всесвіті?