Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
А летіли вони вже купу літ із шаленою швидкістю. Зараз він уже й не пригадає, з якою саме. Здається, вона наближалася до швидкості чогось там або ж була втричі більшою ніж це щось, як там його. Однаково, аж дух перехоплює. Він втупився в яскравий небосхил за кормою корабля, наче намагаючись щось відшукати там очима. Так повторювалося кожних кілька хвилин, але він ніколи так і не побачив того, чого шукав поглядом.
Втім, він і не дуже переймався. Науковці свого часу дуже наполягали, що усе відбуватиметься — комар носа не підточить — за умови, якщо ніхто не панікуватиме і кожен виконуватиме свою роботу належним чином.
Він не панікував. Як на нього, то усе йшло прекрасно. Він торкнувся спини великою намиленою губкою. І тут згадав, що почувався щойно трохи роздратованим через щось. Але про що ж ішлося? Легеньке покашлювання привернуло його увагу до того, що його перший помічник все ще стоїть поруч із ним.
Хороший хлопець цей Номер Перший. Скажімо, не найкращий, та й має клопіт із зав’язуванням шнурків на черевиках, проте з нього цілком путній помічник. Капітан не був з тих, хто дозволить собі жартома копнути когось, хто саме намагається зав’язати шнурки на черевиках, дарма, що це забирає у нього доволі часу. Не те, що цей відразливий Номер Другий, що снує по всьому кораблі, натирає до блиску ґудзики і щогодини преться доповідати: «Корабель продовжує летіти, капітане», «Ми дотримуємося курсу, капітане», «Рівень кисню в нормі, капітане». «Та облиште», — незмінно відповідав капітан. Ага, ось воно, саме це його й роздратувало. Він подивився на Номера Першого.
— Так, капітане, він щось там кричав про полонених…
Капітан обміркував почуте. Скидалося на нісенітницю, але він ніколи не ставав на перепоні своїм підлеглим.
— Що ж, можливо якийсь час він почуватиметься щасливим, — сказав він. — Йому завжди бракувало полонених.
Форд Префект і Артур Дент чвалали безконечно довгими коридорами корабля. Номер Другий гордо простував за ними, кидаючи вряди-годи застереження про зайві рухи чи спроби щось вимудрувати. Здавалося, вони вже минули принаймні милю все тих же гессенських гобеленів. Нарешті вони добралися до великих сталевих дверей, які відсунулися, коли Номер Другий прокричав якусь команду.
Вони зайшли.
Форда Префекта і Артура Дента зовсім не вразив сферичний купол п’ятдесяти футів у діаметрі над капітанським містком, через який можна було спостерігати яскраве зоряне поле — не він був найпримітнішою особливістю рубки управління: для тих, котрі мали нагоду пообідати у ресторані на краю Всесвіту, такі дива були банальними. Не стала для них дивовижею і гора приладів, нагромаджених під вигнутою стіною. Як на Артура, то він звик саме до такого традиційного зображення внутрішнього вигляду космічних кораблів у кінофільмах. А Фордові зореліт видався ну геть застарілим: це тільки підтвердило його підозри, що з демонстраційного корабля «Небезпечної зони» вони потрапили принаймні на мільйон, якщо не на два мільйони років ближче до свого власного часу.
А отетеріли вони, побачивши ванну.
Ванна стояла на шестифутовому п’єдесталі з грубо обтесаної брили діаманту чистої води і відзначалася такою помпезністю у стилі бароко, яку можна зустріти хіба що у Максімегалонському музеї витворів хворої уяви.
Замість того, щоб у північну пору добропристойно поховати у невідомій могилі кишкоподібні хитросплетіння водопровідних труб, їх оздобили золотим листом; а крани і пристосування для душу своїм виглядом примусили б здригнутися навіть готичну горгулью.
Височіючи у центрі капітанського містка зорельота, ванна була тут зовсім не на своєму місці, і Номер Другий підходив до неї з насупленим обличчям людини, яку зовсім непотрібно переконувати у цьому.
— Насмілююсь доповісти, капітане, — гаркнув він крізь зціплені зуби: дуже важкий трюк, але у нього було досить часу для самовдосконалення.
Над краєм потворної ванни з’явилося широке добродушне обличчя і така ж добродушно-пухкенька рука у мильній піні.
— А, це ви, Номере Другий, — сказав капітан, привітно помахуючи мачулкою, — як вам ведеться?
Номер Другий витягнувся струною що було сили, наче намагаючись перевершити самого себе.