Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
— А це дуже приємно, — вголос розмірковував капітан, — коли вряди-годи є з ким перекинутися кількома словами.
Номер Другий окинув пронизливим поглядом приміщення і його неспокійні очі знову прикипіли до дзеркала, наче пара мух, яких на хвилю зігнали з улюбленого шматка тухлого м’яса місячної давнини.
— Біда таких тривалих мандрівок, як наша, — продовжував капітан, — у тому, що врешті-решт ви починаєте дуже багато розмовляти з самим собою, що дуже нудно, бо в половині випадків вам відомо, що казатимете далі.
— Тільки у половині випадків? — здивувався Артур.
Капітан замислився на якусь мить.
— Так, на мою думку, приблизно у половині випадків. Так чи інакше… ой, а де ж мило? — він помацав рукою навколо себе і нарешті виловив слизький брусок.
— Угу, отож так або інакше, — продовжував він, — ідея полягала в тому, що на першому кораблі, на кораблі А, у подорож вирушать усі видатні керівники, науковці, знані митці, тобто усі, у кого є якісь досягнення. А на третьому кораблі, на кораблі В, вирушать усі, хто виконує якусь конкретну роботу, те чи се, а на кораблі Б — це вже ми — полетять усі інші, тобто, як би це краще сказати, посередники.
На його обличчі засяяла щаслива усмішка.
- І нас відправили першими, — закінчив він і став наспівувати під ніс мелодію під плюскіт води у ванні.
Ця простенька мелодія для ванни, яку спеціально для капітана написав один з найвідоміших на його планеті авторів чисельних шлягерів (зараз він спав у тридцять шостому відсіку на відстані приблизно дев’ятсот ярдів від капітанського містка) нагодилася якраз до речі, щоб заповнити напружену тишу. Форд і Артур переступали з ноги на ногу і з усіх сил намагалися не зустрічатися поглядами.
— Гм… — обізвався за хвилю Артур, — а що ж було негаразд з вашою планетою?
— Ну, вона була приречена, як я і сказав раніше, — відповів капітан. — Здається, вона мала впасти на сонце, чи щось таке. А може, це місяць мав зіткнутися з нею. Щось схоже на це. Хоч як там було, але перед нами постала жахлива перспектива.
— Авжеж, — несподівано обізвався перший помічник каштана, — я гадаю, що планету чекало вторгнення велетенського рою двадцятифутових хижих бджіл. Хіба не так?
Номер Другий різко повернувся до них. Його очі виблискували пронизливими блискавками, що досягається тільки в результаті тривалих тренувань, яким він віддавав весь свій вільний час.
— Мені говорили зовсім інше! — зашипів він. — Мій командир сказав мені, що планета перебувала у безпосередній загрозі, що її проковтне велетенський зоряний козеріг-мутант!
— Та невже… — сказав Форд Префект.
— Саме так! Велетенська істота родом із самого пекла, з подібними до мечів гострими іклами завдовжки десять тисяч миль, з подихом, від якого закипають океани, з клешнями, які можуть вирвати з корінням цілі континенти, з тисячами очей, які горять наче сонця, із заслиненими щелепами завширшки мільйон миль. Така потвора, яку ви ніколи… ніколи…
- І вони постаралися відправити усіх вас першими, так? — поцікавився Артур.
— Авжеж, саме так, — сказав капітан, — усі говорили, і це було дуже гарно з їхнього боку, що дуже важливо для підтримання духу знати, що вони прибудуть на планету, де можна буде зробити гарну зачіску і де телефони стерильно чисті.
— Еге ж, — погодився Форд, — як на мене, це дуже важливо. А як інші зорельоти, гм… вони полетіли вслід за нами, так?
Капітан не поспішав з відповіддю. Він розвернувся у ванні і кинув погляд понад велетенським корпусом корабля у бік яскравого центру Галактики. Він примружився, заглядаючи у безмежну пустоту.
— Що ж, досить дивно, що ви запитуєте про це, — сказав він і, повернувшись до Форда Префекта, дозволив собі ледь нахмурити брови, — бо, що особливо цікаво, за останні п’ять років, відколи ми вирушили в дорогу, не отримали від них ані знаку… Однак вони повинні бути десь позаду нас.
Він знову кинув погляд у безмежний космос.
Форд теж уважно подивився на екран і наморщив чоло.
— Якщо тільки, звичайно, — обережно промовив він, — їх не проковтнув козеріг…
— А, так… — відповів капітан. У його голосі почулися нотки сумнівів, — козеріг… — Його погляд бездумно ковзнув по нагромадженню приладів і комп’ютерів, які вишикувалися вздовж стін капітанського містка. Вони невинно підморгували йому у відповідь. Він втупився поглядом у зорі, але жодна з них не стала відповідати йому. Він перевів погляд на своїх першого і другого помічників, але ті, здавалося, занурилися у власні думки. Нарешті повернувся обличчям до Форда Префекта, який підняв брови у німому запитанні.