Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
Протягом годин, які передували приземленню, Форд Префект люто, але зовсім даремно змагався з приладами за розблокування панелі управління корабля, щоб змінити задану траєкторію польоту. Невдовзі він зрозумів, що корабель запрограмували так, щоб він допровадив вантаж до нової домівки коли й у не зовсім комфортабельних умовах, зате цілком безпечно, а потім зіпсувався до такої міри, що уже не залишиться жодної надії його полагодити.
Зниження в щільних шарах атмосфери супроводжувалося скрипом, спалахами і привело до майже повної втрати зовнішніх пристроїв і захисної оболонки, а остаточне безславне його падіння усім корпусом у похмуру болотисту драговину залишило команді лише кілька передсвітанкових годин на оживлення і вивантаження замороженого і нікому непотрібного вантажу, бо корабель майже одразу почав просідати, поволі підводячи носа свого велетенського корпусу над застиглим багном. Спалахи метеоритів раз або двічі за ніч вихоплювали з темряви обриси зорельоту — це згоряли в небі залишки його приземлення.
Коли засірів світанок, він непристойно забулькав і навіки потонув у смердючих глибинах.
А коли вранці піднялося сонце, у його імлистому світлі відкрилася широка рівнина, на якій роїлося від перукарів, прес-секретарів, опитувачів громадської думки і решти сіромах, які, заламуючи руки і ремствуючи, відчайдушно хапалися за усе, що потрапить під руку, аби вибратися на сухе.
Якби сонце не було таким невразливим, воно б напевно одразу знову сховалося за небосхилом, але воно і далі піднімалося над горизонтом, і невдовзі під його теплим промінням ці безсилі створіння стали борсатися трохи жвавіше.
Багацько з них, що й не дивно, щезли в трясовині ще вночі, ще кілька мільйонів засмоктала багнюка разом з кораблем, однак тих, що вижили, залишалося не менш кількох сотень тисяч, і вони розповзалися по околицях — кожен з них шукав кілька квадратних футів тверді, на якій можна простягнутися і віддихатися після жахів і випробувань ночі. Дві постаті не зупиняючись простували далі.
З верхівки сусіднього пагорба Форд Префект і Артур Дент оглядали жахливу картину, часткою якої їм стати зовсім не хотілося.
— Кепські їхні справи, — промимрив Артур.
Форд поводив палицею по землі й стенув плечима.
— Треба сказати, вони знайшли дуже цікавий розв’язок проблеми, — сказав він.
- І чому це люди ніяк не навчаться жити разом у мирі і гармонії? — сказав Артур.
Форд голосно і нещиро засміявся.
— Сорок два! — вигукнув він, злостиво посміхнувшись. — Ні, не сходиться. Не звертай уваги.
Артур глипнув на нього, як на божевільного, і не спостерігши нічого, щоб свідчило про протилежне, усвідомив, що можна зовсім небезпідставно допустити, що той справді з’їхав з глузду.
— Як ти гадаєш, що буде з ними усіма? — запитав він за хвилю.
— У безконечному Всесвіті може трапитися все що завгодно, — сказав Форд. — Вони можуть навіть вижити. Дивно, але так воно і є.
В його очах загорілися допитливі іскорки, коли він оглядав навколишні пейзажі. Потім він знову перевів погляд на картину страждань, яка відкривалася внизу.
— Я гадаю, якийсь час вони протримаються, — сказав він.
Артур пильно подивився на нього.
— Чому ти так кажеш? — запитав він.
Форд стенув плечима.
— Просто здогад, — сказав він, і вираз його обличчя свідчив, що він більше не хоче відповідати на запитання.
— Поглянь, — несподівано озвався він.
Артур простежив, куди той показував пальцем. Внизу по рівнині серед цього мурашника, який розповзався в різні боки, рухалась якась постать, а краще сказати, накульгувала і ледь повзла. Здавалося, вона щось несе на плечі. Ця людина падала і підводилась, знову падала і знову підводилась.
Здавалося, що цей чолов’яга, наче п’яний, розмахує чимось, привертаючи їхню увагу. Через кілька хвилин він припинив свої зусилля і звалився з ніг як підкошений.
Артур так і не зміг збагнути, що це йому нагадує.
— Кінокамера, — сказав Форд. — Бідолаха знімає історичний момент.
— Ну, я не знаю, як ти, — знову через хвилю озвався Форд, — але з мене уже досить.
Деякий час він сидів мовчки.
Через хвилю Артурові здалося, що його слова потребують пояснення.
— Гм, коли ти кажеш, що з тебе уже досить, то що саме ти маєш на увазі? — запитав він.
— Хороше запитання, — сказав Форд. — Не можу знайти нічого, крім мовчанки.