Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
• невідчужуваність - неможливість довільного відчуження легітимної і легалізованої влади, оскільки суверенітет виступає як елемент правоздатності держави, передумова повноважень держави. А правоздатність розділити не можна, можна тільки розділити права, передати повноваження. Отже, суверенітет не може бути відчужений, передаються повноваження, а не суверенітет.
У Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 викладено такі ознаки державного суверенітету України: верховенство, самостійність, повнота, неподільність, незалежність, рівноправність.
Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він дістав своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародно- правових документах.
Суверенітет держави конкретизується в системі її суверенних прав (внутрішніх і зовнішніх), що здійснюються державними органами та інститутами: право видавати закони; право формувати державні органи; право визначати свою символіку (герб, гімн, прапор); право мати власну грошову одиницю; право встановлювати і стягувати податки; право укладати міжнародні договори; право призначати своїх представників в інші держави (дипломатів, консулів) і міжнародні організації; право вступати в міждержавні союзи; право оголошувати війну і укладати мир та ін.
У наші дні притаманне державі верховенство її влади на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах усе більше обмежуються міжнародним правом. Обмеження суверенітету пов’язане з формуванням транснаціональних об’єднань, непідконтрольних державі; утворенням міжнародних і міждержавних об’єднань; активізацією діяльності міжнародних урядових і неурядових організацій та інститутів. Нових особливостей суверенітету надає децентралізація усередині держави у зв’язку з розширенням прав її регіонів. Обмеженням свободи дій держави є: юридична заборона застосування сили проти інших держав, за винятком самооборони чи уповноваження з боку Ради Безпеки ООН (органу, що несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки); юридичний обов’язок виконувати укладені нею договори.
Суверенітет держав, що стали членами міжнародних організацій, добровільно обмежується {делегуються повноваження) в інтересах досягнення ними світових економічних і гуманітарних цілей. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву Союзу. Окрім того, Європейський Союз має свою правову систему, власну систему права і свій власний суд, який виходить із принципу - у разі виникнення суперечностей між законами союзу і законами держави члена пріоритет належить законам союзу. Незважаючи на ці обмеження, члени Європейського Союзу залишаються суверенними державами[11].
Україна бере участь у Раді Європи, ОБСЄ, СНД, органи яких проводять координуючу діяльність, що не обмежує її суверенітет.
Утвердження в національному і міжнародному праві принципу поваги і додержання прав людини з другої половини XX ст. істотно послабило непорушні позиції суверенної рівності і невтручання у внутрішні справи держав. У межах, установлених Статутом ООН, стала застосовуватися збройна сила проти держави, що допускає або здійснює порушення прав людини (так звана гуманітарна інтервенція).
§ 4. Суверенітет народу і його співвідношення з суверенітетом держави
Суверенітет народу (громадян всіх національностей, що проживають на території певної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо чи через представницькі органи брати участь у формуванні політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.
Суверенітет народу, закріплений у конституції (народовладдя),- це якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування». Верховенство влади народу передбачає забезпечення кожному громадянину політичної свободи і рівності. Без свободи і рівності громадян суверенітет народу, задекларований в конституціях, перетворюється на фікцію.
Основні права народу: 1) бути джерелом і носієм верховної влади в державі; 2) формувати представницькі органи влади; 3) делегувати свої повноваження представницьким органам влади; 4) мати свій статус у державі, що закріплюється в конституції; 5) брати участь у законотворчій діяльності та ін.
11
Звідси випливає, що не можна прирівнювати європейське громадянство до національного. Доцільніше говорити про «належність до ЄС», а не про європейське громадянство.