Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
Орієнтований на перебільшене (у найбільш істотних рисах) уявлення про історичні типи держав, формаційний підхід не враховує проблем, які не вкладаються у звичайні рамки класового, формаційного аналізу. Так, раби ніде в давніх суспільствах не були основною виробничою силою, класичний феодалізм існував тільки в деяких країнах Європи, а класичний капіталізм був реальністю переважно в Англії і Німеччині. Класово-формаційний підхід може бути використаний за типології держав світу до другої половини XIX ст.
Цивілізаційний підхід застосовує поняття «цивілізація» (від лат. civilis) - тип культури як основу типології держав. Під «цивілізацією» розуміють відносно замкнуте і локальне становище суспільства, що характеризується спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак (А. Тойнбі налічує 21 цивілізацію: єгипетська, китайська, західна, православна, індуїстська та ін.).
Переваги цивілізаційного підходу: 1) розкриває сутність будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність панівних у певний період уявлень кожної особи про характер суспільного життя, про цінності і мету її власної діяльності; 2) розглядає державу як найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства, спрямованого на обмеження і виключення навіть легалізованого насильства стосовно особи; 3) затверджує залежність типів держав від розмаїтості національних культур, світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації. Вади цивілізаційного підходу: 1) недооцінює економічний чинник, відводить йому другорядне місце в розвитку цивілізацій; 2) ігнорує вплив соціальної диференціації суспільства, класових суперечностей на цивілізаційні процеси; 3) зводить в абсолют культурний елемент, кваліфікує його як «душу, кров, лімфу, сутність цивілізації» (А. Тойнбі).
Прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні і вторинні.
Первинні - Давній Єгипет, Персія, Шумер, Вавилон, Бірма та ін., що характеризуються командно-адміністративною організацією державної влади. Держава (влада), перебуваючи в поєднанні з культурно-релігійним комплексом, забезпечує як політичний, так і соціально-економічний розвиток суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися тільки ті, котрі змогли послідовно розвинути духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).
Вторинні - держави Західної Європи, Східної Європи, Північної Америки та ін. - виникли на основі відмінностей, що первісно означилися між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і всепроникною силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація з найдавніших часів тяжіє до ринково-власницького укладу, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвинули цю спрямованість європейських держав.
Окрім того, розрізняють цивілізації доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні; східні, західні, змішані; давні, середньовічні, сучасні.
З позицій загальнолюдських цінностей, що стали домінуючими у другій половині XX ст., привабливим видається цивілізаційний підхід, особливо до типології сучасних держав, які неможливо підвести під формаційну класифікацію типів держав. Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від колишньої оцінки цивілізації тільки як культурної спільності і базується на визнанні її комплексного характеру: культура, економіка, політика та ін.) виявляється значно ширшою і багатшою за формаційного підходу. Вона дає змогу пізнавати минуле через усі форми діяльності людини - економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну й інші - в усьому розмаїтті суспільних зв’язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і сьогодення ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; розрізняє не тільки протистояння класів і соціальних груп, а й ураховує сферу їх взаємодії на ґрунті загальнолюдських цінностей. Проте на основі цивілізаційного підходу ще не побудована чітка типологія держав.
§ 7. Сутність держави
Сутність держави - це внутрішній зміст її діяльності, що виражає єдність (спільність, солідарність) загальносоціальних і вузько- класових (соціально-групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, поряд з вирішенням вузькокласових завдань, виконує і загальносоціальні завдання («загальні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. До загальносоціальних завдань належить забезпечення засобами транспорту і зв’язку, будівництво доріг, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю тощо.