Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
6) має фінансово-економічну основу своєї діяльності - єдину грошову систему, офіційну систему оподатковування і фінансового контролю;
7) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн. Слід врахувати, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу - світські, тобто такі, у яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 р., сучасний Ватикан з 11.02.1929).
§ 2. Соціальна і державна влада. Співвідношення держави і державної влади
Соціальна влада - спосіб управління суспільством, що виражається у системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, способів і методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).
Ознаки соціальної влади:
1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управління. Коли говоримо «влада», підкреслюємо вольовий (примусовий, силовий) компонент цього явища. Коли вживаємо термін «управління», відзначаємо функціональне призначення владного впливу;
2) складається природно-історичним шляхом, починаючи з первісного суспільства; народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага;
3) здійснюється у вигляді владовідносин (публічно-вольових відносин) між владними і підвладними суб’єктами; в демократичних державах відносини відбуваються за схемою «керівництво (команда) - сприйняття (виконання)», в недемократичних державах схема дещо інша: «панування - підкорення».
Владовідносини завжди є двосторонніми, один із суб’єктів яких є владним, котрий в соціально неоднорідному суспільстві виражає інтереси найбільш впливових соціальних груп, а інший - підвладним. Із загальносоціального погляду, обидва вони є саме суб’єктами, тобто людьми, наділеними свідомістю і волею, однак у конкретних управлінських владовідносинах підвладний суб’єкт виступає як об’єкт владного впливу суб’єкта управління;
4) виробляє загальні для суспільства інтереси та цілі - сенс керування суспільством виявляється у пропонуванні носієм влади, окрім задоволення інтересів, виробити загальний інтерес і цілі, загальні напрями суспільної діяльності, а сенс управління - дати владний імпульс підлеглим досягати визначених цілей, організовувати сприйняття ними цього імпульсу, усвідомити і підкорити йому свою волю. Виключається можливість осіб з деформованими свідомістю і волею виступати суб’єктами владовідносин;
5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб’єкта приймати рішення («авторитетні рішення» як засоби владарювання), обов’язкові і значущі для підвладного суб’єкта, і здатність контролювати його, забезпечувати виконання взятих зобов’язань;
6) здійснює керівництво різними методами, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний), який застосовується окрім таких методів, як переконання, заохочення, авторитет, співпраця, координація й узгодження. Саме примус (сила) визначає положення носія влади як правлячого. Сила і насильство - різні поняття. Насильство - це вплив на суб’єкта всупереч його волі за допомогою фізичного примусу. Примус не обов’язково передбачає насильство, проте означає вольову залежність суб’єкта владовідносин від суб’єкта влади і діяльність усупереч власним інтересам;
7) потребує від більшості підвладних суб’єктів свідомої добровільної готовності підкорятися. Відсутність підпорядкування означає відсутність у таких стосунках влади, невизнання населенням її легітимності.
Державна влада - це вид соціальної влади як способу управління суспільством, що виражається у системі публічно-політичних, вольових (керівництво - сприйняття) відносин, які виникають між суб’єктами політичної системи суспільства - владними (державою, її органами і посадовими особами, що володіють владними повноваженнями) і підвладними (фізичними і юридичними особами, які делегували першим такі повноваження) на ґрунті правових норм при застосуванні у разі потреби державного примусу. Якщо суб’єктами владовідносин є державні органи і посадові особи, з одного боку, і фізичні та юридичні особи, з другого боку, то об’єктом владовідносин виступає їхня діяльність (поведінка), а формальним їх змістом - права і обов’язки підвладних суб’єктів та повноваження (компетенція) владних суб’єктів. У державній владі виявляються передусім два аспекти - імперативний (панування-підпорядкування) і диспозитивний (владно-зобов’язальні відносини між рівними суб’єктами).