Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Тож Рендольф Картер тихенько прослизнув на узлісся й кинув котячий клич понад залитими місячним сяйвом рівнинами. І велика стара кішка у хатинці неподалік підхопила той клич і послала його далі, за багато ліг через рівнини, до великих і малих вояків, до чорних, сірих, мурих і плямистих; цей клич відлунив у Нірі та за річкою Скай, сягнувши Ултара, і численні ултарські коти хором підхопили його і стали шикуватись у похідні колони. На їхнє щастя, місяць ще не зійшов, тож усі коти були на землі. Прудко і безгучно пересуваючись, вони кинулися від кожнісінького коминка і з кожного даху, вливаючись у величезне хутряне море на рівнинах, які оточували ліс. Картер привітав їх, і після того, що він набачився, після тих, із ким він перебував у безоднях, вигляд цих вишуканих, граційних котів вельми його втішив. Він радо зустрів свого поважного друга, який колись його визволив, що був тепер на чолі ултарського воїнства, — його лискучу шию оперізував комірець, засвідчуючи його сан, а вуса войовничо стовбурчилися. А ще приємнішим було те, що молодшим лейтенантом у цій армії служив жвавий молоденький котик, який виявився тим самим кошеням з готелю, якому Картер налив повне блюдце густих вершків того давнього ранку в Ултарі. Тепер він став сильним і перспективним котом, який замуркотів, потиснувши своєму другові руку. Його дід сказав, що йому добре ведеться у війську і що після ще однієї успішної кампанії він зможе розраховувати на підвищення до капітана.

Картер негайно змалював загрозу, яка нависла над усім котячим родом, і у відповідь зусібіч почув глибоке вдячне муркотіння. Порадившись із генералами, він розробив план раптового нападу, який передбачав марш-кидок до місця наради зуґів та одночасну атаку на інші їхні відомі цитаделі; завдати несподіваного удару на випередження і змусити їх прийняти котячі умови капітуляції, перш ніж вони мобілізують свою армію вторгнення. Тож, не гаючи ані хвилини, величезне море котів заповнило зачарований ліс та оточило дерево нарад і велике кам’яне коло. Коли ворог побачив прибулих, бурмотіння переросло в панічні зойки. Допитливі брунатні зуґи майже не чинили опору. Вони побачили, що їх переграли, і всі їхні помисли миттю перейшли від думок про помсту до думок про те, щоб узагалі вціліти.