Там, де козам роги правлять

Едек тинявся по лісу, шукаючи стежки, протоптані лісовою звіриного. Та вимушена самотність давала йому задоволення. Після бійки на вечорі у пожежників відчував якесь невдоволення, прихований жаль до всіх навколо. Тільки в лісі його покидали набридливі думки, минало озлоблення; він сідав десь на пеньку і, ліниво погладжуючи м’яку шерсть Кульгавого, придивлявся до незнаного світу. Поволі пізнавав його щораз глибше, проникав у зовні невидимі таємниці, знаходив якийсь внутрішній зв’язок з тим великим організмом, суворим і водночас поетичним.

Часом у думці зринав спогад про задерикувату дівчину з округу, але хлопець одразу ж сердито махав рукою, а кульгавий пес підводив тоді свою розумну голову і мовчки дивився на нього — ждав.

Потім, коли приїхав Кульчик і сказав, що має намір налагодити близькі стосунки з дівчиною, Едек взагалі перестав про неї думати. Хай собі Клем розважається...

Клем повернувся незабаром після свят. Сказав, що тепер уже на довший час. Притягнув із собою велику валізу, поштою надійшли два пакунки книжок.

Метек розпитував його про Зосю. Вони ж мали зустрітися в Ольштині? Клем зиркав підозріливо, проте обличчя товаришів були стоїчно спокійні, і він визнав за можливе поплакатись.

— Знаєте, щось вона забагато на всякі штани поглядає... Це прозаїчно, у жінки має бути щось романтичне.

— Якби ж то були твої штани...— підкинув Метек, бо Клем раптом замислився і замовк.

— Та й мої і не мої... Вона була в Ольштині, зустрілися в кав’ярні на Старому Ринку.

— Ну й що?

— Прийшла, трохи запізнилася. А втім, у неї було мало часу. Домовилися на другий день піти в кіно. Скільки я мав клопоту з квитками, коли б ви знали! Нарешті чудом дістав у спекулянтів.

Метек розуміюче глянув на Едека: торгівля, як видно, йде далі.

— Уявіть собі,— в голосі Клема забриніло обурення,— прийшла з якимось піжоном, штани як дудочки, коротесеньке пальтечко, на голові — берет млинчиком.

Далі Метек не міг лишатися серйозним. Штовхаючи Едека в бік, аж затрусився, стримуючи сміх.

— А ти, мабуть, збирався запросити її потім до себе, щоб показати свої вірші, га? Признайся...

— Дурниці ти говориш. Я серйозно ставлюся до жінок. Але чого ви знову іржете? Ех, нічого я більше не казатиму...

— Розказуй, Клем, розказуй, тобі полегшає.

— Знайомить із тим піжоном, каже, що то її двоюрідний брат по матері. А мені яке діло — брат чи не брат, хоч би то був і рідний батько — мені він не потрібен. Я думав, що ми його сплавимо, у мене було тільки два квитки. Але він зараз же десь метнувся й дістав третій. Ну нічого, хай собі сидить десь в іншому ряду. А вони...— Тут поет спалахнув од сорому.— Вони так обвели мене круг пальця — мовляв, ти короткозорий,— що я сидів попереду, через три ряди від них, сам, і тільки часом чув, як вона сміється. І знаєте, сміється саме там, де, за фільмом, це було зовсім недоречно...