Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
— Перестань, навіщо та пляшка?
— Тоді легше думки приходять у голову. Хай йому чорт! Я б усі анонімки палив, не читаючи, то ж підлість!
— Авжеж, авжеж. Добрий день...
Вони стояли далеко від будинку, аби ніхто не почув, про що розмовляють. На цьому місці, де дорога щезала в лісі, і знайшов їх Клем — гладенько поголений, з папкою під рукою.
— О! Клем! Куди це?
— Я написав невелике оповіданнячко, знаєш, про нашу поїздку саньми, як ото Метек не міг знайти дороги. Філософські питання порушив. Тепер іду в лісове управління, там є друкарська машинка, хочу переписати і послати до редакції...
— A-а, ну то щасливої дороги,— буркнув Едек, хоч у глибині душі це неприємно шпигонуло його.
— Зажди, підемо разом! — гукнув Міхал.— Так, правда, щось треба зробити.— Він квапливо попрощався з Едеком.
Якусь мить Залєський дивився їм услід. «Друкарська машинка... Мабуть, тебе більше друкарка цікавить, влюбливий ти простачок»,— бурчав він собі під ніс.
Те, що хлопець узнав про клопоти лісничого, поглинуло його тепер більше, аніж спогади про Віку. Вночі Едек довго думав, і йому здалося, ніби вже знаходить певну розв’язку. Ждав, коли розвидниться, щоб можна було поділитися своїми намірами з Міхалом.
Але ранок приніс інші новини, які дуже змінили плани найближчих днів.
Уже світало, коли всі в домі схопилися, розбуджені лютим гавканням пильного Рекса. Лісничий перший скочив з ліжка і, накинувши кожуха, вибіг на подвір’я. Тоді Рекс зірвався як скажений і, несамовито гавкаючи, зник за стодолою. Пан Гасинець вернувся, взяв двостволку і побіг за собаками, бо й Кульгавий швидко, хоч у нього й не було четвертої ноги, помчав за Рексом, навіть товста Мірця намагалась котитися за всіма.
Гавкання чулося далі, потім голосний свист покликав собак назад. За стодолою хлопці застали сердитого лісничого. Ліхтарик освітлював розритий кагат і сніг, усипаний недоїденими картоплинами.
— Кабани?
— Та кабани, хай їм чорт! Я передчував це, але сьогодні геть усе мені вилетіло з голови, були важливіші справи... Багато пожерли, бісові виродки.
— Тату, а чого ти не стріляв?
— Хотів було полякати їх, бо вцілити не вцілив би — уже тільки тіні мелькали в лісі... Але вони все одно повернуться, не завтра, то через тиждень. Краще зробимо засідку в стодолі, звідти видно, як на долоні.— Він витягнув руку, перевіряючи, куди дме вітер. З лісу тягне, якщо не зміниться, то, може, пощастить, ночі тепер ясні.
— Тату, ми разом засядемо, добре?
— А чого ж, якщо хочете.
— А даси нам рушницю? У тебе ж є друга, та й Павел залишив свою у тебе...
— Міхалові дам, у нього б дозвіл. А вам ні. Правила треба виконувати.
— Але ж це під твоїм наглядом і тільки в стодолі.
— Облиш, людино добра, сказано, ні, значить, ні! — рішуче обірвав лісничий.
Ідучи додому, говорили про нахабство диких кабанів. Судячи по слідах, їх було багато.
Напівдорозі зустріли Клема, який щойно вдягнувся і тепер побіг навпроти. Не могли стримати сміху, навіть лісничий, хоч і був пригнічений, щиро всміхнувся.
— Що сталося? Я чув гавкання, потім якийсь гвалт, голоси...
— Ведмеді підійшли до самого дому,— пирхнув Метек.
— Ведмеді? То тут є ведмеді?
Метек зо сміху аж перекинувся на снігу.
— Облиш, людино добра, вони жартують з тебе, — заступився лісничий за поета.— Кабани були, та й годі, картоплю пожерли... Але ти й прудкий, хлопче, хай тобі всячина!
— Я пізно повернувся, в управлінні переписував на машинці оповідання. Ще не закінчив... Спав кріпко, тому не одразу й зорієнтувався...
Його наївність викликала у всіх чудовий настрій.
А Едека радувала майбутня засада.
Він цілими днями був сам, бо Метек сидів над книжками, і часто нудьгував. Боявся нудьги, вона, здавалося, наривала, мов чиряк, щоб потім прорвати несподівано, коли того зовсім не ждеш. Як от хоча б тоді на вечорі...
І тому зовсім незалежно від своєї симпатії до лісничого, довідавшись через Міхала про його таємницю, Едек сприйняв її пожвавлено, більше того — навіть з якимось задоволенням. Браконьєри, анонімки — хто знає, що за цим криється: Може, пан Гасинець комусь тут, у Сумах, заважає? Може, за всією цією аферою криються ще якісь невідомі справи?
Нічна тривога у зв’язку з нападом кабанів вносила різноманітність у спокійні сонячні будні лісової зими. Трактор, на якому мав працювати Едек, все ще був у ремонті. І кожна, хоча б найменша пригода, яка скорочувала години чекання, була приємна.
— Тату, а вони не прийдуть саме тепер? — занепокоєно допитувався Метек, коли, повечерявши, вони сиділи, розмовляючи, за круглим столом у їдальні.— Адже восени засаду на них роблять саме в сутінках.