Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Тепер уже міняв партнерок одну за одною. Шум у голові вщух. Едек надумав уникати скандалу. Сам він не почне, хіба, може, зачеплять його, тоді що ж. Справиться, є зрештою ті тракториста, Антось саме підморгував йому значливо. Це добре.
В кутках залу вже двічі вибухала якась сварка, але до серйозної бійки не дійшло — скандал одразу погасили пожежники — господарі вечора. Танцюючи, Едек стежив за ними. «Спритні хлопці, мають досвід».
Було вже далеко за північ, коли, відчувши голод, він знову знайшов Міхала.
Випили пива, закусили ковбасою, якимись пиріжками.
— От бачиш, Міхал, даремно ти боявся.
— Він уже з годину п’є... І все дивиться на тебе.
— А хай йому повилазить! Що мені до того... Ну, я вже переїв. Ходімо в зал, тут забагато п’яних, я цього не люблю...
Лодзя зустріла його, ображено скривившись.
— Що, маленька, чого ти так кривишся?
— Ви покинули мене саму...
— Треба було трохи поскакати. Але ж я повернувся.
— А я знову пила,— похвалилася дівчина.— Тільки вино. Зате багато.
Справді, це видно було по її очах. Вона трошки хиталася, можливо від утоми. В залі було страшенно душно.
— Вийдемо на повітря?
Згодилася. Був невеличкий мороз, свіже повітря хвилею хлюпнуло на них. Дівчина була в легкому платтячку. Едек глянув, скинув піджак, прикрив їй плечі. Сам лишився в сорочці і светрі.
Прикрашені тонким кольоровим папером лампочки не горіли. Певно, організатори берегли свої кошти. Майдан був темний і глухий. Вони йшли повільно, дівчина повисла на його руці. Едек пригорнув її до себе. Зітхнула. Спинилися під одним з дерев, які оточували широкий майдан. Хлопець з усмішкою глянув їй в очі. Вони чекали. Тоді він обняв дівчину і почав цілувати. Її губи були вологі і холодні.
Нарешті, важко дихаючи, відпустив її. І тоді дівчина закинула йому руки на шию.
— Едек...— шепнула.
— Що ж, Лодзю, ходімо назад? — Йому було холодно.
Поцілунки не гріли.
Лодзя нехотя згодилася. Коли біля входу вона віддавала йому піджак, Едек побачив на порозі дженджика з тартака. Той закусив губу, потім щось шепнув чоловікові з розкудланим чубом, який стояв поруч. Пропускаючи дівчину вперед, Едек пильно стежив за цією парою. Жоден з них і не поворухнувся. Еден зітхнув, хоч десь у глибині душі трохи шкодував...
У залі стало наче вільніше. Найбільше товпилися весь час коло буфету. Було багато п’яних. Міхал підступив до Едека.
— Слухай, може, підемо вже?
— Ще є час. Куди поспішати?
Танго. От і добре. Міцно притулив дівчину. Вона, щаслива, дивилася йому в очі. Хлопцеві навіть жаль було її. Що вона йому... От коли б це Віка...
А далі він, власне, і не втямив до пуття, як усе сталося. Лодзя захотіла чаю. Протиснулися до буфету. Едек саме подав їй склянку, марно шукаючи поглядом вільний столик, коли до них підійшов блондин з метеликом, що зсунувся тепер набік. Був дуже п’яний. Плечем відштовхнув Едека від дівчини.
— Легше, чоловіче,— холодно мовив Залєський, і очі його небезпечно блиснули.
— Облиш її, а то...— зашепелявив блондин.
— Зигмунд, о дійди, Зигмунд,— пискляво озвалася Лодзя.
Навколо стихло, і в цій тиші всі очі стежили за тією сценою.
— Так хто ж із нас одійде? — запитав Едек, насилу стримуючись. Але брова його нервово тремтіла. В Ольштині знали це тремтіння і боялися його.
— Ти, старець, приблуда нікчемний,— блондин нахабно кинувся уперед, намагаючись схопити Едека за труди.
Залєський тільки схилився, відскочив і з усієї сили, страшним ударом, затопив дженджикові в зуби. Той заточився, був би впав, але хтось підтримав його.
— Едек! Едек! — Міхал намагався вгамувати бійку. Але хто може зупинити нестримну лавину!
Едек одіпхнув його, знов зіщулився, щоб уникнути удару, і кулак блондина тільки ледь зачепив його. Тоді Едек раптом присів, одразу ж блискавично підскочив і головою ударив супротивника під бороду. А той вчепився руками в його чуприну, утримавшись таким чином на ногах, почав молотити кулаками.
— Бережись, Едек! Ззаду!
Залєський упізнав голос Міхала. Одіпхнув супротивника, відскочив, але пізно — твердий кулак того типа, що стояв перед дверима, коли Едек і Лодзя поверталися з прогулянки, ударив його в обличчя. Хлопця оглушило, перед очима замелькали іскри, він заточився, навалився на стойку, з якої посипалися склянки і чарки.
— Ах, то ви так?...— випльовуючи кров, процідив він крізь зуби.
Ніхто не знав, як розгорталися події далі. Бачили тільки, як Едек схопив раптом пивний кухоль, тріснув ним по лампі, яка освітлювала буфет — з неї тільки друзки посипались. А тоді в руках у нього опинився стілець, хлопець махав ним, удари посипалися на винних і невинуватих, дісталося й пожежникові, який поспішав, щоб утихомирити забіяк. Крик, гвалт, хтось викликав міліцію, інші намагалися прошмигнути попід стінами якнайдалі від цієї страшної бійки.