Спогади командарма (1917-1920)
- Автор: Омелянович-Павленко Михаил Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 9668201248
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спогади командарма (1917-1920)». Краткое содержание книги:
Документально-художнє видання.
Існує дві цінности — каже маршал Фош: — це "l`idee et le fait". Перефразовуючи цю думку під кутом погляду військової справи, скажемо: мало мати добре скомбінований, відповідний до обставин плян — потрібний ще й чин самого війська, — без того неможливий успіх. Ті чини набувають найріжнородніших варіянтів у залежности від бойових здібностей, краще мовити — від бойової творчости військових індивідуальностей.
Запорожці є нашою найстаршою національною військовою частиною. З самих перших днів революції вони творили свою новітню бойову історію: перша кров, пролита під жовто-блакитними прапорами, була кровю козаків Запорожців-Богданівців.
Свою службу національній справі вони конали при всіх державно-політичних комбінаціях. Служба за Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, нарешті підчас "Зимового походу" та в 20. році — то лише головні етапи їх буйної чинности.
При всіх політичних пертурбаціях Запорожці ніколи не забували одного, а саме: то головне призначення війська бути на сторожі національних інтересів у цілости, через що вони ніколи не творили залог великих чи малих міст, а багнети їх були завжди скерований на кордони України й саме в місцях найбільшої небезпеки.
Вплив їх на перебіг політичних подій був від початку аж до кінця стало в одному й тому-ж напрямкові — вони хотіли бачити свій край зогранізованим у сильний державний утвір, відпірний назовні, а через те й славний, власною збройною силою. В цьому останньому питанні їм люба була думка відродження українського городового козацтва з його багатими військовими традиціями й коли в інших частинах ця сама думка прищеплювалася лише по формі, то Запорожці хотіли цього істотно, корегуючи до того справу в дусі модерніх вимог військового діла.
Розділ ІІІ
Запорожці і в цій війні виявили свій хист додержати репутацію доброї боєвої групи
Жовтнева офензива запорізької групи па ваппярсько-одеському напрямкові була успішна.
Армія в дефензиві. Ліквідація запорожцями пролому ворога у ст. Вапнярка.
Епідемія в армії. Відворот в умовинах пізньої подільської осени — листопад.
"Трикутник смерти" й скок в запілля ворогів — 6. XII. 19.
В добу, коли мені доручено було найвище командування Запорожцями, як то було зазначено вище, вони стали до боротьби з тими, що в ґрунті підкидали ідею української державности — із т. зв. "білими". Цим самим збройній українській акції надавалася виразніша постава: розходилося вже про те, що перше місце в нашому спорі займає момент національний.
Я не ставлю собі завдання дати картину всієї боротьби між українцями і Добр-армією під проводом ген. Денікіна.
Я хочу тільки оповісти про операцію групи, про яку ген. Кравс на ст. 64. і дальш, писав; "Ген. Шілінґ розбив при кінці листопада Дієву армію, яка спочатку досить легко дійшла аж до Бершаді й Балти, і гнав її рештки в обійми поляків." (Армія еn masse виступила в похід. М. О. П.)
Саме цією групою, яка, як пише автор: "досить легко дійшла аж до Бершаді й Балти" і т. д., були Запорожці. Зіграли б Запорожці й далі свою ролю якби не перегруповання, які обернули їх з ударної групи в надзірну за певним напрямом.
Так само я не ставлю собі завдання дати повну картину бойової діяльности Запорожців в цю останню третину року 1919., бо не маю на це відповідних матеріялів, навіть не буду дуже докладно спинятися на першому нашому стику з денікінцями на вапнярсько-одеському напрямку, якому судилося дуже швидко розгорнутися в рішучу баталію, а хочу детальніше спинитися на однім бою в районі Вапнярка — Мясківка — Крижопіль, що на мою думку, є характеристичним на той час, бо малює Запорожців, як військову одиницю, що навіть у непридатній обстановці виказала себе доброю військовою силою.
Особи й колективи переходять, а "діла" залишаються. Помалу на світло денне виходить військова мемуаристика, що підносить заслону над минулою нашою військовою чинністю, як певний протест проти "спогадів" тієї категорії "патріотів", що знає лише дві оцінки:
"Осанна!" й "Розпни Його!" Бандитизм, погромщики в долині, нездари нагорі — під цим наголовком можна зібрати більшість їх оповідань, зачерпнених або з переказів, або з творів наших ворогів, які чомусь вважаються вірогіднішими, ніж слово свойого бойового старшини.
Помалу зявляється й мемуаристика, присвячена Запорожцям. Моє бажання, щоб дальше скромне оповідання моє було одним з підрядних лаврових листочків у вінець на надгробок поляглим у боях та померлим від тифу Запорожцям, а живим справедлива оцінка назавжди, як козакам України від їх командира.
На початках жовтня генерал Розеншільд-Паулін уважав себе вже паном ситуації. Черговим завданням його було опанувати вапнярський залізничий вузол. Волинці вже не в стані були дати йому опір — це завдання припало Запорожцям.
Використовуючи кулеметні й гарматні військові угруповання Волинців, як певну військову заслону, а в деякій мірі й як аванґардні сполучення, команда Запорізької групи на 8. жовтня вступає в рішучу гру.
Плян наш не був дуже складний. Всі ресурси були поділені на три групи: центральну — дивізію (8.) полк. Базильського, якій ставилося завдання нанести поразку групі противника, що оперувала навколо самої залізничної лінії; лівофлянкову — найсильнішу в складі 6. Запорожської й 9. Стрілецької полк. Удовиченка дивізії, якій ставилося завдання розбити праве крило противника в районі с.с. Цибуль — Ободівка й потім вихід на задні шляхи противника, приблизно в районі ст. Кодими. З цією нашою ударною групою мала комбінувати свою чинність і наша групова кіннота з гарматами полк. Алмазова. З Ободівки, як вихідного пункту, вона мала глибшим обходом внести неспокій в запіллі ворога, а пізніше й визискати успіх нашої ударної групи.
Пас між Дністром і залізничою колією за всяку ціну мали утримувати Волинці. Їх броневики "Вільний син України" й "Кармелюк" на цей час переходили в підлеглість полк. Базильського, чим акція середньої колони набувала певної експресії, бо броневики наші були досить сильні, а, головне, в маневруванню базоглядно сміливі.
Вступ Запорожців у бій був важливим моментом для нашого противника, хоч противник не був слабшим від нас чисельно. Ворог довго не хотів випустити оперативної ініціятиви. На просторі в 20 кілом. на захід і схід від залізничої колії, що, так би мовити, відігравала ролю головної магістралі — 20.000 бойців при 100 гарматах день, ніч і ще другий день виривали один від одного перемогу. На нашому лівому крилі сильний 2000-ний полк Симферопольців у багнетному бою перемогли вояки полк. Крата (70 полонених, кулемети); в центрі, в дивізії полк. Базильського, полки також ходили на багнети.
Вже над вечір другого дня було ясно, що противника чекає неуспіх. Рейд кінноти на зади в районі сел Рогова Гребля, Івашково, Серби, що були глибоко в запіллі противника навколо самої залізничої колії — змусив командування "білих" спішно ліквідувати бій. Поразка ворога була повна, а з нею ми ставали на цьому важливому напрямку панами ситуації. Ліси були наповнені поодинокими групками денікінців, які самотужки перебиралися на південь. Нашій кінній групі припали чималі трофеї. (Пполковн. Петрусь.)
В жовтні Запорожці в боях із зорганізованим і добре керованим військом виказали себе здібними до виконання широко задуманого оперативного пляну, а під час змагань показали себе добрими й витрівалими вояками.
Далі події розгорнулися так: позбавлена Волинської групи та дивізії полк. Удовиченка, Запорізька група обернулася в охоронний відділ, який дістав завдання стежити за розвиненням дальшої чинности противника. З цією метою ми виграли ще певні простори на південь. Спроби противника вернути собі оперативну ініціятиву команда параліжувала жорстокими контр-ударами.
Тимчасом на ділянках східніх і північно-східніх головне командування української армії вдалося в більші операції, які спочатку йшли з перемінним успіхом, але пізніше бойове щастя явно схилилося в бік наших ворогів і ми були змушені до відвороту — в умовинах як найтяжчих. Звичайна мала та елементарні відомости про стан доріг на Поділлю в пізню осінь дають вже нам вистачаючу картину тих обставин, в яких Запорожцям доводилося робити свій відворот.