Спогади командарма (1917-1920)

Я не ставлю собі завдання дати картину всієї боротьби між українцями і Добр-армією під проводом ген. Денікіна.

Я хочу тільки оповісти про операцію групи, про яку ген. Кравс на ст. 64. і дальш, писав; "Ген. Шілінґ розбив при кінці листопада Дієву армію, яка спочатку досить легко дійшла аж до Бершаді й Балти, і гнав її рештки в обійми поляків." (Армія еn masse виступила в похід. М. О. П.)

Саме цією групою, яка, як пише автор: "досить легко дійшла аж до Бершаді й Балти" і т. д., були Запорожці. Зіграли б Запорожці й далі свою ролю якби не перегруповання, які обернули їх з ударної групи в надзірну за певним напрямом.

Так само я не ставлю собі завдання дати повну картину бойової діяльности Запорожців в цю останню третину року 1919., бо не маю на це відповідних матеріялів, навіть не буду дуже докладно спинятися на першому нашому стику з денікінцями на вапнярсько-одеському напрямку, якому судилося дуже швидко розгорнутися в рішучу баталію, а хочу детальніше спинитися на однім бою в районі Вапнярка — Мясківка — Крижопіль, що на мою думку, є характеристичним на той час, бо малює Запорожців, як військову одиницю, що навіть у непридатній обстановці виказала себе доброю військовою силою.

Особи й колективи переходять, а "діла" залишаються. Помалу на світло денне виходить військова мемуаристика, що підносить заслону над минулою нашою військовою чинністю, як певний протест проти "спогадів" тієї категорії "патріотів", що знає лише дві оцінки:

"Осанна!" й "Розпни Його!" Бандитизм, погромщики в долині, нездари нагорі — під цим наголовком можна зібрати більшість їх оповідань, зачерпнених або з переказів, або з творів наших ворогів, які чомусь вважаються вірогіднішими, ніж слово свойого бойового старшини.

Помалу зявляється й мемуаристика, присвячена Запорожцям. Моє бажання, щоб дальше скромне оповідання моє було одним з підрядних лаврових листочків у вінець на надгробок поляглим у боях та померлим від тифу Запорожцям, а живим справедлива оцінка назавжди, як козакам України від їх командира.

На початках жовтня генерал Розеншільд-Паулін уважав себе вже паном ситуації. Черговим завданням його було опанувати вапнярський залізничий вузол. Волинці вже не в стані були дати йому опір — це завдання припало Запорожцям.

Використовуючи кулеметні й гарматні військові угруповання Волинців, як певну військову заслону, а в деякій мірі й як аванґардні сполучення, команда Запорізької групи на 8. жовтня вступає в рішучу гру.

Плян наш не був дуже складний. Всі ресурси були поділені на три групи: центральну — дивізію (8.) полк. Базильського, якій ставилося завдання нанести поразку групі противника, що оперувала навколо самої залізничної лінії; лівофлянкову — найсильнішу в складі 6. Запорожської й 9. Стрілецької полк. Удовиченка дивізії, якій ставилося завдання розбити праве крило противника в районі с.с. Цибуль — Ободівка й потім вихід на задні шляхи противника, приблизно в районі ст. Кодими. З цією нашою ударною групою мала комбінувати свою чинність і наша групова кіннота з гарматами полк. Алмазова. З Ободівки, як вихідного пункту, вона мала глибшим обходом внести неспокій в запіллі ворога, а пізніше й визискати успіх нашої ударної групи.

Пас між Дністром і залізничою колією за всяку ціну мали утримувати Волинці. Їх броневики "Вільний син України" й "Кармелюк" на цей час переходили в підлеглість полк. Базильського, чим акція середньої колони набувала певної експресії, бо броневики наші були досить сильні, а, головне, в маневруванню базоглядно сміливі.

Вступ Запорожців у бій був важливим моментом для нашого противника, хоч противник не був слабшим від нас чисельно. Ворог довго не хотів випустити оперативної ініціятиви. На просторі в 20 кілом. на захід і схід від залізничої колії, що, так би мовити, відігравала ролю головної магістралі — 20.000 бойців при 100 гарматах день, ніч і ще другий день виривали один від одного перемогу. На нашому лівому крилі сильний 2000-ний полк Симферопольців у багнетному бою перемогли вояки полк. Крата (70 полонених, кулемети); в центрі, в дивізії полк. Базильського, полки також ходили на багнети.

Вже над вечір другого дня було ясно, що противника чекає неуспіх. Рейд кінноти на зади в районі сел Рогова Гребля, Івашково, Серби, що були глибоко в запіллі противника навколо самої залізничої колії — змусив командування "білих" спішно ліквідувати бій. Поразка ворога була повна, а з нею ми ставали на цьому важливому напрямку панами ситуації. Ліси були наповнені поодинокими групками денікінців, які самотужки перебиралися на південь. Нашій кінній групі припали чималі трофеї. (Пполковн. Петрусь.)

В жовтні Запорожці в боях із зорганізованим і добре керованим військом виказали себе здібними до виконання широко задуманого оперативного пляну, а під час змагань показали себе добрими й витрівалими вояками.