Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
В рядах німецької армії було немало еміґрантів з часів громадянської війни.[144] Були це переважно колишні старшини як російських білих армій, так і армії Української Народньої Республіки; були також колишні звичайні вояки цих армій; зустрічав я між ними й молодиків — це «еміґранти», які виросли, а то й народились на вигнанні, в чужих землях. Були вони, звичайно, в німецькій уніформі. Багато таких еміґрантів появилось навесні 1942 р., коли прибула відома німецька організація ТОДТ,[145] яка почала розбудовувати на Правобережжі та особливо на Лівобережжі шляхи, летовища тощо. Серед командного складу, інженерів, техніків, шоферів було багато таких еміґрантів, але здебільшого тут були представники російських білих армій, переважно з Юґославії.
Я пригадую, з яким довір'ям і сердечністю зустрічало таких еміґрантів населення, і особливо селянство. Навесні 1942 року я був свідком однієї з таких зустрічів у Білій Церкві. Був то армійський офіцер колишньої української армії, народжений в Переяславі. Його зразу оточив натовп. Теплі взаємні привітання. Люди розпитують, як жилося за кордоном, чи багато там наших людей, що вони роблять, але головна тема — це те, що найбільш болить людей: що діється в світі, що ж воно буде зрештою; чому так довго німці не дають дозволу на утворення українського уряду; чи скоро буде утворено українську армію, щоб, зрештою, самим оборонити кордони від большевицької навали. Смикають того офіцера з усіх боків за рукава:
— Та зайдіть, пане старшино, хліба–соли одвідати, не погордуйте.
— Та хоч на хвилиночку зайдіть — ось же й моя хата!.. З одним із таких еміґрантів–офіцерів, п. Нордманом, уродженцем Ліфляндії, я зустрічався досить часто. Років чотирнадцяти він разом із рештками розбитих большевиками білих армій потрапив до Японії. Його батька — полковника колишньої царської армії — в одному з останніх боїв із большевиками забито. З Японії п. Нордман перебрався до Юґославії, де й закінчив освіту. Працював він як представник якоїсь лондонської фірми в Юґославії. З початком війни з СССР:
— … слідуючи родинній традиції й заповітам покійного батька, — казав п. Нордман, — я вважав за свій святий обов'язок вступити в ряди армії, яка вела війну проти большевиків. Гітлерівський режим мені, та й багатьом із нас, не подобається, але він оголосив війну комуністам, і того досить, — мета в нас спільна. Знищимо комуністів, а там якось уріжемо й апетит Гітлера…
В одно з частих одвідувань моєї родини п. Нордман привів якось до нас німецького військового урядовця, який посідав значне становище в управлінні організації ТОДТ. Був це статечний німець, років тридцяти п'яти, відомий у Дрездені юрист, Н. П. Повного прізвища, на жаль, я не можу подати — він мав тоді в Дрездені свій будинок і невеличкий маєток у К…, на південь від Дрездена, отже, можливо, що він і тепер там перебуває, і моя відвертість може обійтись йому задорого. П. Н. П. — людина високоосвічена, широкого світогляду, послідовний ворог комунізму і не менший, мабуть, ворог гітлерівського націонал–соціялізму. За короткий час ми зійшлись досить близько й розмови вели цілком одверто. Він завжди гостро критикував верхівку, яка оточувала Гітлера, та яка, власне, і керувала державною політикою Німеччини.
Якось восени 1942 року до нас завітали п. Н. П. та п. Нордман. Я був саме під враженням мого останнього перебування на Васильківщині і розповів про дії різних цивільних «ляйтерів» на селах: про запроваджену систему побоїв, про ґумові палиці, про облави на людей та все це неґативне, що його мені довелось бачити на селах. Пан Н. П. відповів, що йому відомі ще гірші факти і що це його дуже хвилює.
— Представники нашої цивільної влади, — казав п. Н. П., — це здебільшого найгірші представники нації, всякий бездарний партійний непотріб. Наші партійці, як і ваші сталінські молодчики, — це ягідки з одного і того ж поля. Я уявляю собі, яке жахливе враження залишать після себе ці посіпаки у вашій країні та скільки горя принесе все це нам усім у майбутньому… Гірко це, але ми не сміємо далі дурити себе, — додав п. Н. П., — ми програли й цю війну. Жах огортає душу, коли я думаю про наслідки, які принесе ця поразка не тільки для Німеччини, а й для інших, у тому числі й для вашого народу. Ви уявіть собі лише, що станеться, коли Европа потрапить у руки східнього тирана, цього новітнього Чінґіз–хана. А спинити його ледве чи вдасться кому…
П. Нордман почав заперечувати й не погоджуватись з такими песимістичними висновками, але Н. П. обстоював, що війну вже програно й остаточний розгром — лише питання часу. Одну з основних причин поразки Н. П. бачив у тих уже непоправних помилках, що їх допустилися вищі керівники на окупованих землях як на Заході, так і особливо на Сході.
144
У складі німецьких Збройних сил воювала Російська визвольна армія під командуванням генерала А. Власова. В кінці 1943 р. була сформована 29–та гренадерська дивізія, або Російська № 1, під командуванням Б. Камінського. Вона використовувалась як частина сил безпеки та для боротьби з партизанами в тилу армій групи «Центр». Була використана проти польських національних сил під час Варшавського повстання 1944 р. (Відома також як РОНА (Русская Национальная Освободительная Армия), або Бриґада Камінського. Сама формація була створена ще в першій половині 1942 р. у м. Локоть (Брянська обл.). З відступом німців на захід, діяла на білоруських землях. В кінці 1943 р. була підпорядкована СС як 29–та дивізія Зброї СС, хоча за чисельністю вона була радше бриґадою, не дивізією. Після придушення Варшавського повстання бриґада Камінського була розформована німцями за порушення військової дисципліни (звірства над цивільним населенням, мародерство тощо). Рештки бриґади восени 1944 стали основою 1–ої дивізії РОА (Русская Освободительная Армия) під командою ген. Власова – коментар WEB–упорядника). У липні 1944 р. сформована 30–а гренадерська дивізія, або Російська № 2, яка також виконувала поліцейські функції. В цих формуваннях також приймали участь українські добровольці, однак точна кількість їх не відома. (Насправді — Білоруська. Вояки цієї дивізії носили національну відзнаку у вигляді біло–червоно–білої (кольори білоруського національного прапора) нашивки на рукаві. У серпні 1944 ця дивізія була вислана на західний фронт до Франції. В кінці 1944 року вона була насильно включена до складу власовської РОА як її 2–а дивізія – коментар WEB–упорядника)
Самостійною частиною була дивізія «Галичина», яка почала формуватися з квітня 1943 р. У жовтні 1943 р. її перейменували в 14–ту добровільну дивізію СС «Галичина». На кінець формування вона нараховувала 15 299 чол. — 346 офіцерів, 1 131 сержант і 13 822 рядових вояки.
На боці Німеччини у 1942–1943 рр. воювала дивізія Суми (Правдоподібно, йдеться про т.зв. «Шума» — батальйони (Schuma = Schützmannschaft Ordungspolizei) - себто бойову поліцію, яка виконувала переважно охоронні функції в запіллі, але брала участь й у фронтових діях – коментар WEB–упорядника) у складі 10 тис. чоловік. Вона брала участь у боях під Харковом і була розформована після Сталінградської битви. Українці–військовополонені брали участь у допоміжних загонах «гіві», охоронних формуваннях, яких посилали на боротьбу проти партизанів і охорону військових об'єктів. На початку війни на боці німецької армії воювали підрозділи, сформовані з українських націоналістів «Нахтіґаль» і «Роланд», які невдовзі були розформовані. (Відомі також як ДУН (Дружини Українських Націоналістів). Насправді — переформовано: в кінці 1941 леґіони з'єднано німецьким командуванням в 202–ий поліційний батальйон, з контрактом на 1 рік служби. Батальйон виконував охоронні функції на білоруських землях. Оскільки німці не задоволили політичні вимоги ДУН, вояки відмовилися від продовження контракту. Таким чином, батальйон було розв'язано, а вояків — звільнено додому. При тому німці арештували старшин леґіону (січень 1943). В квітні 1943 з початком формування Дивізії «Галичина» їх було звільнено з–під арешту. Детальніше про ДУН чит. в другій частині споминів полк. Євгена Побігущого–Рена — командира леґіону «Роланд» – коментар WEB–упорядника).
145
Західнонімецькі історики називають Ф. Тодта (1891–1942) головним будівельником німецьких автострад. У березні 1940 р. Гітлер призначив Тодта міністром озброєнь і боєприпасів. Напередодні та під час війни будівельна організація імени Тодта будувала і відновлювала шосейні і залізничні шляхи, мости, аеродроми, будувала різноманітні військові і промислові об'єкти. Вона відіграла неабияку роль у підготовці театру воєнних дій, перекидання військових континґентів до лінії фронту. Підрозділи цієї фірми вели будівельні та відновлювальні роботи на окупованій території України.