Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
Багато людей із теперішньої, другої масової еміґрації зі Сходу, які були свідками, а часто й активними учасниками того, що діялось у СССР, та, зокрема, в Україні в 1941 році, та особливо з тих, які засипали німецькі танки квітами під час вступу їх до міст Західньої та Східньої України, тепер вважають за «хороший тон» соромливо замовчувати оті симпатії чи, як би його краще назвати, оту тягу до ворожої німецької армії. Робиться це, очевидно, для того, щоб прибрати «льояльного», доброго вигляду в очах переможців–альянтів. Правда, більшість населення потім, у 1942–43 роках, роздивившись ближче, пізнавши гірким досвідом справжню природу того «визволителя», змінила своє ставлення до нього. Але ці настрої та тяга до ворога, в якому тоді бачили лише ворога комунізму, були, і того не треба ховати.
Надміру «льояльні» особи намагаються заперечувати наявність доброго ставлення населення окупованих земель до німецької армії. Вони твердять (це мені доводилось кілька разів чути тут, на еміґрації), що ті квіти, якими населення осипало німецьких ворогів у Києві та й багатьох інших містах і селах України, та «хліб–сіль», що нею зустрічали німецьких командирів, — це все дурниці, це робили лише запеклі контрреволюціонери, залишки недорізаної большевиками старої царської буржуазії, що якимсь щастям ще уціліла, а що населення в цілому й робітники зокрема вороже наставлені проти окупантів. Для цих людей я хочу навести один із багатьох тисяч фактів, що свідчать діяметрально протилежне.
Загальновідомо, що, скажемо, так потрібну німцям цукрову промисловість України було відновлено з дивовижною швидкістю. Також, гадаю, відомо всім, що большевики, залишаючи Україну, приклали багато зусиль, щоб нищити поруч із іншими промисловими закладами і цукрові заводи, адже й вони добре розуміли значення цих заводів для Німеччини. І все ж таки, не дивлячись на ці величезні руйнування, які було заподіяно тим заводам большевиками, впродовж дивовижно короткого часу із 152 цукроварень поновило роботу й працювало повним темпом.
Люди кажуть: «Силою копати криницю — води не пити». Заперечувати глибоку життєву правдивість цієї народньої приказки ледве чи стане хто. Коли б не дружня, співчутлива, віддана робота місцевих робітників, своїми силами та примусом німці ніколи не відбудували б так скоро й третини цих заводів. Німці мало що приклали своїх сил до відбудови цукроварень,[147] та вони й не мали до того ні можливости, ні часу — це зробили робітники та службовці цих заводів. Вони заздалегідь, коли большевики заводи нищили, значну частину машинового обладнання та найважливіші частини заводських машин «приховали»… в криницях, у ставках, десь поміж непотрібним брухтом, позакопували ящики з важливішими запасними частинами машин, як це було, наприклад, на Піївському та Став'янському заводах. Німцям і довіку не спало б на думку десь шукати ті частини, а привезти нові вони не мали змоги, та й це потребувало часу. Не одгримів ще гуркіт боїв, і як тільки з'явились німці, робітники та службовці заводів, повилазивши з усяких дір, де вони переховувались від большевиків як дезертири, заходилися біля відбудови своїх заводів. Німецькі комісари тільки дивилися — звідки воно все це береться. Багато заводів поновило роботу вже у виробничому сезоні 1941–42 р.
Приблизно так само відбувалась відбудова інших промислових закладів, зокрема — відновлення виробництва деяких сільськогосподарських машин та предметів широкого вжитку.
Проте я не збираюсь тут описувати, як відновлювалась промисловість під час окупації, — справу цю я мало знаю в її подробицях. На відбудові цукроварень я спинився лише тому, що з цією промисловістю я був більш–менш обізнаний, та що тут особливо яскраво виявилась «самодіяльність» робітників — «безпартійних большевиків».
147
Для деяких цукроварень було доставлено з Німеччини паси, яких взагалі бракувало.