Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Ми з Григорієм Миколайовичем частенько засиджувалися допізна біля радіоприймача, і я завжди його просив розбудити мене вранці, бо прокидатись мені було дуже важко. Він спочатку тихенько стукав у двері моєї кімнати, потім, коли я не відповідав, починав стукати дужче. Тоді я висовував голову з-під подушки і досить непривітно говорив:
— Зайдіть!..
Він прочиняв двері і бочком заходив у кімнату:
— Це я. Чи ви здорові, батеньку?..
Я і без того знав, що це він, але завжди допитувався, позіхаючи і потягуючись:
— Ах, це ви, Григорію Миколайовичу? Доброго ранку!
Він підходив, заклопотано оглядаючи мене і безшумно ступаючи в своїх м’яких пантофлях. Так було і того незабутнього ранку. Напередодні я засидівся біля радіоприймача (на цей раз один, без Венберга), слухаючи повідомлення про запуск радянської космічної ракети в бік Місяця, і, звичайно, проспав знову. Венберг наблизився до постелі і сказав те, що завжди говорив зранку:
— А я-то думаю, що з ним таке? Пора не рання, а він через вірьовку не стрибає, гімнастики не робить, у ванні під душем не пирхає. Чи не захворів, бува, думаю? А ви, голубе мій, виявляється просто святого лежебоку справляєте!
— Я пізно ліг, Григорію Миколайовичу.
— Знаємо ваше «пізно». Гімнастикою займаєтесь, а того не знаєте, що валятись у постелі шкідливо. Еге ж. Ну, марш під душ! Живо!..
В таку хвилину Григорій Миколайович завжди до того нагадував мені Карла Івановича з толстовського «Дитинства», що я починав реготати.
— Вам тільки бракує китички на ярмулці та хлопушки для мух…
— Повторюєтесь, батеньку! Ви мені це вже казали. Але в цій схожості я нічого поганого не бачу. Толстовський Карл Іванович — дуже акуратна людина. А вам, наприклад, трохи німецької акуратності в побуті набратись не завадило б. Еге ж…
— «Ауф, кіндер, ауф. С’їст цайт!»[9] — сміючись, вигукував я.
— «Нун, нун, фаулінзер! Ауф!»[10] — відповідав у тон словами Карла Івановича мій сусід.
Ми з ним великі друзі. Я люблю цього розумного, делікатного, сердечного старика, і він, здається, платить мені такою ж симпатією, Григорій Миколайович уже тепер на пенсії, а в свій час він був визначним геологом. Він багато мандрував по світу, брав участь у цікавих геологічних експедиціях. Крім того, він поліглот і володіє не тільки всіма європейськими мовами, але може розмовляти по-китайськи, по-японськи, по-монгольськи, по-корейськи і кількома індуськими діалектами.
Для мене, журналіста і літературного працівника, такий друг і сусід був просто скарбом. Григорій Миколайович часто заміняв мені енциклопедію, бо не було такої речі, про яку б він не знав усе або майже все.
Я поздоровив його з новою великою перемогою радянської науки і докладно розповів про запуск радянської космічної ракети. Григорія Миколайовича це повідомлення надзвичайно схвилювало.
— Виходить, вирвались?.. — закричав він. — Виходить, проникли нарешті туди, в «інший світ»?..
Він заметушився і забігав по кімнаті, розмахуючи руками.
— Я ж казав, я вірив, я доводив це… З мене сміялись… У дім для божевільних запроторити хотіли… А тепер ось!.. Дивіться!.. Людина вже послала в неосяжний зоряний світ свій космічний корабель! Недалеко той час, коли і сама туди полетить!
Він зупинився і подивився на мене палаючими, дивно похолоднілими очима:
— Ви вірите в це?..
— Авжеж!
— О-о! Я доживу до цього дня! — вигукнув він І, оглянувшись з острахом навкруги, тихо додав: — Більше того — я дочекаюся їх повернення! Вони обов’язково повернуться…
— Про кого це ви, Григорію Миколайовичу? — здивовано запитав я,
— Про Арнаутова, про Майгіна, про всіх, кого вважають загиблими… А вони ж не загинули! Сорок п’ять років тому вони полетіли туди, куди сьогодні пішла наша радянська ракета…
Я ніколи не чув ні про якого Арнаутова, ні про те, що хтось сорок п’ять років тому полетів у Космос… І ніколи раніше не бачив мого спокійного, урівноваженого Григорія Миколайовича таким збудженим. Усе в ньому кипіло, вирувало, раділо, кожен мускул його лиця тремтів, а очі!.. Я давно не бачив людей з такими очима: вони сяяли, сміялися і, здавалось, бачили щось таке дивне, чого ніхто ніколи не бачив…
9
Вставайте, діти, вставайте! Час! («Дитинство» Л. М. Толстого).
10
Ну, ну, ледар! Вставайте! (Звідти ж).