Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
— Це цікаво! Що за вибух енергії? Що скажете, товариші?
— Дозвольте, Георгію Петровичу? — Із-за столу підвівся літній інспектор.
— Будь ласка, Василю Івановичу.
— Успішність в середніх і навіть старших класах несподівано підвищилась на вісімнадцять процентів, — доповів інспектор.
Присутні пожвавилися.
— Конкретні дані свідчать, — вів далі інспектор, передивляючись свої записи, — що процент четвірочників та п’ятірочників зріс не тільки з математики, літератури, фізики, а й з таких предметів, як старанність, креслення й фізкультура…
— І зі співу! — перебив його інспектор молодших класів.
— Так, і з музики, і з малювання, — підтвердив Василь Іванович.
Мимовільні усмішки учасників наради означали, що досвідчений інспектор та його молодий колега потонули у зведеннях і цифрах, повірили піднесено-весняним рапортам шкіл і навіть самого міськвно — міського відділу народної освіти, не уточнили даних, перед тим як доповідати. Де це бачено, щоб діти навесні були старанними, щоб вони співали хором, возилися з фарбами й підтягувалися на турніку, коли кожний зелений кущ вабить на вулицю…
Василь Іванович відразу вловив іронічний настрій. Тим більше, що із свого місця голови міністр кинув репліку: мовляв, старанність — справа індивідуальна, а тому досить складна для узагальнення. Інспектор був напоготові, у всеозброєнні. Він витягнув з кишені пачку зім’ятих аркушів і оголосив деякі особисті свідчення учнів:
«Ми, дівчатка-четвірочниці, дружно вирішили бути відмінницями…»
«…Всім класом уболівати за одного…»
«…Тепер до дошки ми біжимо бігом…»
«…А я вирішила наздогнати Електроніка не тільки в навчанні, а й у спорті».
Прочитавши ці рядки, Василь Іванович оглянув присутніх і опустився на своє місце.
— Дозвольте, в мене теж повно таких записочок! — промовила завідуюча міськвно, копаючись у товстому портфелі.
— Це не записочки, шановна Ольго Сергіївно, а думки вголос, — парирував інспектор.
За столом відбувалося щось дивне: учасники наради діставали з кишень, папок і портфелів аркуші з кострубатими літерами й старанними учнівськими рядками, передавали їх міністрові.
— А що воно за Електронік? — іронічно запитав заступник міністра, який повернувся щойно з відпустки. — Наскільки я пам’ятаю себе в дитинстві, ніхто у школі не ставився серйозно до музики, малювання та й до фізкультури. Лише дехто…
— Уявіть, що зараз усе не так! — перебив його інспектор. — Особливо у спорті.
Міністр швидко передивився аркуші зі шкільних зошитів, і очі його примружилися.
— Як ви це оцінюєте, Василю Івановичу? — запитав він інспектора.
— Як метод Електроніка! — висловився з місця інспектор середніх класів, спостерігаючи енергійні кивки інспектора молодших класів. — Діти називають саме його як приклад для наслідування.
Дехто приготувався записувати.
— Це ще один метод? — втрутився в розмову заступник міністра, якому стисло пояснили про Електроніка. — На моїй пам’яті були всілякі експерименти… Може, досить, товариші?
Георгій Петрович підвівся з місця голови, обійшов Т-подібний стіл засідання, зупинився за спиною заступника.
— Ви маєте рацію, Серафиме Васильовичу, — промовив він. — Робити експеримент безконтрольним ми не маємо права. Але й проходити мимо того нового, що підказує життя, не можемо…
Знову авторучки потяглися до блокнотів і застигли. Міністр мовчав, відшукуючи очима потрібну людину.
— Гелю Івановичу, якими ще геніальними, а точніше кажучи, людськими властивостями володіє Електронік?
Тільки зараз багато хто впізнав знаменитого Громова — авторитетного фахівця із сучасної педагогічної науки. Був він високий, ставний, спокійний. Та коли міністр відрекомендував його зборам, Громов по-хлопчачому почервонів, фальцетом відповів:
— Відверто кажучи, більш ніяких!.. Поки що ніяких, — виправився професор.
— Що ж тут вивчати… — пробурмотів неголосно заступник міністра, але його почули всі.
— Мушу вас розчарувати, товариші, — продовжував спокійно Громов. — Процент успішності може знизитися, коли діти забудуть про Електроніка й перестануть його наслідувати. Та він і створений не як кіногерой, — він розв’язує іншу важливу задачу…
— Яку? — запитали зразу кілька голосів.
— Пробачте, може, це звучить надто загально чи з житейського погляду наївно. — Громов оглянув присутніх. — Але для науки надзвичайно важливо. Робот прагне стати людиною. Справжньою людиною у всіх її проявах. Простіше кажучи, він вчиться у дітей, а діти в нього.