Нові пригоди Електроніка

— Якщо людина виявиться менш здібною, ніж машина, — спокійно сказав Елек, — то це буде поразкою людини. Машина в даному уявному випадку невинувата.

— Один нуль на користь Електроніка, — резюмував учитель. — Розвинемо тезу Електроніка. Слово має Віктор Смирнов.

Віктор неквапливо підвівся з місця, оглянув уважно Електроніка, ніби вишукуючи в ньому вразливе місце.

— Чи перевершить робот людину в навчанні? — запитав він.

— Це може статися, — відповів Елек, — якщо людина сама перестане вчитися. Машині, між іншим, навчатися важче, ніж людині… — додав він.

— Кукушкіна… — провадив далі вчитель. Кукушкіна безтурботно труснула тугими, рухливими, наче батіг наїзника, кісками.

— А що, коли відмовитися зовсім від машин? — випалила вона й завмерла з відкритим ротом.

Клас глухо загомонів. Електронік похитав головою, підніс руку.

— Це неможливо, Кукушкіна, — незворушно констатував він. — Історію, як відомо, не повернеш назад.

— Кукушкіну з поля! — вигукнув басом Гусєв, стукнувши кулаком-динькою по парті. — Вивести з гри!

Напевне, почалася б звична для класу сцена словесної баталії. Але підвівся з місця Сергій Сироїжкін, голосно заявив:

— Запишіть мене в монтажники, Миколо Семеновичу!

— Тебе? — здивовано перепитав Таратар.

— Так, мене.

— Добре, Сергію

«Сергій… у монтажники… чому?» — Над партами зависло питання.

Чому? Сергій не став пояснювати, що він побачив у ту мить дивовижне місто — підводне чи космічне, місто з цехами безшумних автоматів, місто з привабливими світлими вулицями, що біжать удалину. Що добували в тому місті — океанічну руду, виняткової чистоти кристали чи нову енергію, — хлопчик не знав, але передчував, що це місто його майбутнього; він ясно розпізнав силуети його жителів, які промайнули серед підводних будов. Лише кілька секунд прожив він у фантастичному місті й повірив у нього.