Нові пригоди Електроніка

Пес покружляв навколо дерева і, взявши слід, помчав по скверу.

А хлопчаки зникли з натовпу.

Останній в цьому році урок Таратара виявився для восьмого «Б» найважчим.

Треба було вирішити важливе питання: ким бути далі? Програмістами чи монтажниками?

З дев’ятого класу учні математичної школи ділилися, як відомо, на дві різні, хоч і споріднені спеціальності. Програмісти носили білі халати й управляли «мозком» і «душею» електронно-обчислювальних машин: вони вчилися розробляти і вводити в машини різноманітні програми. Монтажники в синіх халатах мали справу, як вони казали, «із залізячками», а насправді намагались розібратися в дуже складних і тонких схемах мікроелектроніки. Природно, що кожний сумлінний програміст міг сам знайти поломку в машині, а монтажник — подати програму складної задачі. Однак у спеціалізації був свій сенс: після школи перед кожним були тисячі шляхів, а він уже зумів випробувати себе на одному з них.

Спочатку восьмий «Б» одностайно висловив бажання піти в програмісти. А як же інакше! Хто відкрив Електроніка? Хто виховав його? Хто з нього зробив майже людину?.. Тільки вони — вигадники, теоретики нових винаходів.

Таратар дивився на своїх восьмикласників і радів. За роки навчання всі вони буквально в нього на очах перетворилися з безпомічних дітей на самостійних громадян. Може, навіть занадто самостійних… Він добре пам’ятав рубежі, які вони пережили: як вони виходили на нетвердих ногах до дошки й писали крейдою загадкові для них знаки й символи; як, фиркаючи й підстрибуючи, сходилися в поєдинку на перервах, несучи перед собою невидимі спис і щит; як ораторствували, гордо відкинувши розкудлані голови й випнувши рухливі борлаки на довгих шиях, запекло сперечалися один з одним, приберігаючи як найвагоміший аргумент — важелезний портфель. За кілька років, проведених у школі, його учні пережили майже всю свідому історію людства, й деякі нудні епохи пресувались іноді в лічені години, а найзахопливіші розтягувалися на місяці й роки. Тепер вони — восьмикласники. Пречудова стадія людського віку для усвідомлення свого місця у світі!

— Так не годиться! — бадьоро промовив Таратар, і клас здивовано втупився в нього. — Хіба тут усі теоретики? — трохи глузливо вів далі вчитель математики. — Адже хто-небудь та захоче трудитися не лише головою, а й руками!

Вони, його вихованці, дивилися на вчителя з насмішкуватими бісиками в очах. Невже він сумнівається в їхніх здібностях?

— А що? — запитав хтось, і запитання прозвучало як виклик.

Таратар прийняв виклик, окуляри його войовничо блиснули.

— Нічого. Зараз перевіримо, чи всі здатні поставити машині точне запитання. Електроніку, приготуйся відповідати на запитання. Отже, Корольков.

Класний Професор був, звичайно, напоготові.

— Елеку, скажи, чи будуть створені машини, які перевершать всі здібності людини?