Нові пригоди Електроніка

Електронічка бігла швидко, як завзятий спортсмен; супутник ні на крок не відставав від неї, уважно стежачи за вулицею, транспортом, пішоходами. На перехресті Електронічка, не збавляючи темпу, ринулась на червоне світло. Вона проскочила перед самим носом малолітражки. Зустрічні автомобілі різко загальмували, пропускаючи зухвалих порушників.

— Так не можна! — випалив у спину дівчиську Електронік. — На червоне треба зупинитися.

— Я не хочу, — відповіла на ходу Електронічка.

Тільки зараз Елек упевнився, що мотоцикліст був ні в чому не винуватий, налетівши на школярку, яка вискочила з кущів. На другому перехресті Елечка одним стрибком подолала вулицю з рухомим транспортом, і Елек змушений був податися за нею.

— Ти що, не сповна розуму?! — крикнув він, наздоганяючи. — Адже є правила вуличного руху…

— Не знаю ніяких правил, — спокійно промовила супутниця, не зменшуючи швидкості бігу. — Вперед!

— Зрозумій, це такі самі машини, як і ми, — переконував на ходу Електронік. — Без правил може скоїтися аварія.

— А хто вигадав правила?

— Людина, — сказав Елек.

Електронічка так раптово зупинилася перед червоним світлом, що хлопчик трохи не налетів на неї.

— Говори правила, — зажадала Елечка. А коли загорілося зелене, вмить зреагувала: — На старт! Марш!..

Врешті-решт вони знайшли спосіб, як пересуватися у складному потоці міського руху без зупинок і не переривати розмови: прилаштувалися у «хвіст» колони автобусів, які в супроводі міліцейського патруля везли піонерів за місто. Світлофори давали автоколоні зелену вулицю, і це допомогло Елекові швидко й наочно пояснити новій знайомій правила руху, хоч самі вони й порушували їх. А втім, популярний нині біг підтюпцем у складному потоці міського транспорту не привертав особливої уваги перехожих.

— «Обережно, діти!» — прочитала Еля напис на задній шибці автобуса й запитала: — Чому цим дітям вони дають зелене світло, а нам — червоне?

— Хто вони?

— Світлофори.

Довелося пояснювати відмінність між рухом окремого пішохода й колони дітей, розповідати, як працюють світлофори, як управляють автоматами люди в міліцейській формі…

— А діти всі живі? — цікавилася Електронічка

— Живі, — сказав Елек.

— І автобуси теж живі? — правило теревені дівчисько.

— Певною мірою — так…

— А ми з тобою?

— І ми…

— А чому певною мірою?

— Потім довідаєшся! — буркнув Елек.

Нелегко відволікатися на складні розмірковування, коли схеми зайняті проблемою безпеки руху. Елечка раз у раз намагалась обійти автоколону й вирватися вперед, вона почувала себе незручно в міській тисняві з її обмеженими швидкостями, але дотримувалася правил.

На заміському шосе спортсмени розвинули велику швидкість, обганяючи одну за одною найшвидкісні машини, не підозрюючи, які емоції викликають вони у водіїв. Кам’яне місто тануло вдалині; зелено-блакитний простір летів назустріч; роботам здавалося, що їм сниться щасливий, легкий і швидкоплинний сон.

Проте й уві сні з розплющеними очима вони виявляли звичну розважливість. Елек визначив поглядом, що руки й ноги його супутниці рухаються ритмічно й правильно — як у спринтера на стометровій дистанції, тільки значно частіше. Мабуть, для випадкового спостерігача бігуни були лише чемпіонами, які блискавично промайнули перед очима, щоб установити нові рекорди

— Давно тренуєшся? — запитав Елек, настроюючись на ділову розмову.

— Кілька днів. — Елечка рвучко обернулась, відгадавши хід його думок. — Не хвилюйся. Я із спортивним ухилом.

— Від Громова, чи що, втекла? — пожартував робот.

— Помилки минулого виключені, — миттю зреагувала спортсменка. — Хіба я — ти?

Навіть при шаленій швидкості вона спробувала на ходу суто по-дівчачому стенути плечима й трохи збилася з ритму, але відразу ж виправилась і вихопилася вперед.

— Ти — це не я, — погодився Елек і спитав найголовніше: — Тобі відома твоя мета?

— Я так само, як і ти, вивчатиму людину. — Вона повернула голову, уважно глянула в Елекові очі. — Це і є моя мета.

— Обережно, Елю! — застеріг Елек, помітивши, що навпроти мчить важкий грузовик.