Тарзан та його звірі. Тарзанів син

— От дідько! — видихнув він. — Ти звідки взявся? Ми всі думали, що ти вже давно загинув. Їх милість буде дуже радий тебе бачити.

Павлович підступив ближче до матроса. Дружня усмішка лягла на вуста росіянина, а права рука простяглася з вільним жестом до матроса, от ніби той був його близьким і давно загубленим другом. Однак матрос не звернув уваги на простягнуту руку, не усміхнувся й у відповідь на усмішку прихідька.

— Я прийшов допомогти вам! — заговорив Павлович. — Я прийшов допомогти вам визволитися від того англійця та його звірів — і тоді закон не буде нам страшний, коли повернемося додому, до цивілізованого світу. Ми можемо їх порішити, поки вони сплять — Грейстока, його жінку й того чорного негідника, Мугамбі. А потім буде легше із звірами впоратися. Де вони?

— Внизу, — відповів матрос. — Але послухай, Павловичу, що я тобі спершу скажу. Якщо ти хочеш знов наставити нас проти англійця, то нічого не вийде. Ми вже достатньо мали від тебе й від тої другої тварюки. Той здох, і щоб я так жив, якщо ти переживеш його надовго. Ви двоє вважали нас за собак, та коли ти гадаєш, що хтось має до тебе якусь симпатію, то знай: таким і не пахне.

— Ти хочеш сказати, що ви будете проти мене? — спитав Павлович.

Матрос ствердно кивнув головою і, помовчавши та ніби щось надумавши, додав:

— А втім, ми можемо домовитися, і я відпущу тебе, перш ніж тебе застане тут англієць.

— Невже ти випхаєш мене назад, в джунглі? — спитав Павлович. — Я ж там за тиждень помру!

— Там у тебе буде шанс, — відповів матрос. — А тут — жодного. Якщо я розбуджу своїх, вони тобі серце виріжуть, перш ніж англієць зможе зглянутись над тобою. Тобі страшенно пощастило, що сьогодні на вахті я, а не хтось інший.

— Ти здурів! — вигукнув Павлович. — Ти що, не розумієш, що англієць при першій-ліпшій нагоді «віддасть вас до рук правосуддя і вас перевішають?

— Нічого такого він не зробить, — відказав матрос. — Грейсток запевнив усіх, що він тут нікого не винуватить, окрім тебе й Рокова: ми, матроси, були просто знаряддям у ваших руках. Затямив?

З півгодини росіянин то упрошував, то погрожував, залежно від настрою, який огортав його. Часом він ладен був пустити сльозу, а потім знов обіцяв співрозмовникові казкову винагороду чи страшну кару. Але той був невблаганний.

Він сказав росіянину, що той має тільки дві можливості: або негайно здатися лордові Грейстоку, або заплатити зараз за те, що він дасть йому змогу безперешкодно забратися з «Кінкеда» геть, а платою має стати все багатство, сховане в каюті Павловича.

— І швидше мізкуй, — пробурмотів чоловік. — Бо я спати хочу. Ну що, вибрав — до його лісової милості підеш?

— Ти про це пошкодуєш, — сердито сказав росіянин.

— Закрий пельку! — ревнув матрос. — Будеш тут жартувати — я передумаю, і з корабля не вийдеш взагалі.

У Павловича не було ані найменшого бажання потрапити до рук Тарзана з племені великих мавп. Будь-що треба цього уникнути! Навіть жахіття джунглів здавались йому ліпшим вибором, аніж смерть від рук мавполюда.