Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Але на обрії не з’являлось нічого, що нагадувало б вітрило чи дим, і втомлені очі людей безупинно й даремно з ранку до вечора вдивлялись в пустельні обшири океану.

Тарзанові врешті спало на думку побудувати корабель, щоб відплисти назад, на материк. Він показав, як змайструвати примітивні знаряддя праці, і коли решта пройнялася його пропозицією, всі взялися за будівництво.

Але з часом стало очевидно, що така титанічна праця їм не до снаги, і тоді люди почали сваритися, огризатись одне до одного, тож до інших знегод додалися суперечки та взаємна недовіра.

Тепер Тарзан більше, ніж будь-коли, боявся залишати Джейн із напівдикими членами залоги «Кінкеда»; проте він мусив ходити на полювання, бо ніхто не міг спіймати дичини більше й швидше за нього. Іноді в ловах йому товаришив Мугамбі, але стріли й спис негра ніколи не давали таких добрих наслідків, як аркан і ніж мавполюда.

Врешті матроси полишили свою працю і також почали ходити по двоє в джунглі на розвідку й полювання. Увесь цей час ані Шіта, ані Акут чи інші великі мавпи не з’являлися в таборі, але Тарзан іноді зустрічав їх у лісі на полюванні.

В той час як справи у таборі блукальців на східному березі Острова Джунглів погіршувалися, на північному березі поставав інший табір.

Тут у маленькій затоці стояла невелика шхуна «Каурі», палуби якої кілька днів тому була червона від крові офіцерів та вірних їм членів залоги, бо відколи на її борт потрапили такі люди, як швед Густ, маорієць Момулла та найбільший негідник — китаєць Кай Шан із Фачана, шхуну спіткали чорні дні.

Були й інші, усього числом десятеро, покидьки портів Південного моря, проте Густ, Момулла та Кай Шан були проводирями й натхненниками усієї компанії. Це вони подали думку, що необхідно захопити й розділити між собою виловлені перлини, що, власне, й було найціннішим вантажем «Каурі».

Кай Шан убив капітана, коли той спав, а маорієць Момулла очолив напад на вахтового офіцера.

Густ зазвичай влаштовував усе так, що коли доходило до справи, то життя у жертв відбирали інші, а не він. Не те, щоб Густа турбували якісь гризоти. Йшлося йому лише про свою власну безпеку. Адже завжди є певний елемент ризику для вбивці, бо жертви смертовбивчого нападу рідко коли бувають схильні заглиблюватися в обговорення цієї події з убивцею. Саме можливість такого «обговорення» була тим, чого Густ волів уникати.

Але тепер, коли було по всьому, шведові закортіло поставити себе над рештою заколотників. Він пішов навіть на те, що привласнив і став носити мундир забитого капітана «Каурі» та інші його речі — щоб показати решті, кому належать знаки влади.

Кай Шан злився. Він не любив ніякого керівництва і вже зовсім не мав наміру підпадати під командування звичайного моряка-шведа.