Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
Перше, що матроси збагнули враз, було те, що на кораблі з’явилася незнана досі сила, яка могутніми руками схопила їх за плечі. Обох відкинуло від жертви з такою силою, наче вони потрапили під оберти маховика.
— Що тут діється? — прогриміло в їхніх вухах.
Та відповісти їм не дали, бо на цей голос молода жінка схопилася на ноги і, зойкнувши від радощів, кинулася назустріч своєму визволителю.
— Тарзан! — вигукнула вона.
Мавполюд так швиргонув обох матросів, що ті покотилися, перелякані й ошелешені, врізнобіч, і з вигуком невимовної радості обійняв молоду жінку.
Втім, мить їхнього вітання була дуже коротка.
Тільки-но вони впізнали одне одного, як хмари розійшлися і стало видно постаті понад десятка людей, що лізли через борт «Кінкеда» на палубу.
Перед вів росіянин. Коли яскраве світло екваторіального місяця осяяло палубу й Роков побачив, що перед ним лорд Грейсток, він істерично закричав своїм посіпакам, щоб негайно застрелили цих двох.
Тарзан заштовхнув Джейн у каюту, біля дверей якої вони стояли, й кинувся на Рокова. Принаймні двоє з тих, хто стояв позад росіянина, підвели гвинтівки й вистрелили в мавполюда; але хто стояв ще далі, були зайняті іншим: за ними по мотузяній драбині видиралася на корабель розлючена зграя хижаків.
Перші дісталися на корабель п’ятеро великих ревучих людиноподібних мавп, із спіненими писками й вишкіреними іклами, а за ними на палубу ступив дужий чорношкірий воїн, довгий спис якого зблискував у місячному світлі.
За негром спинався ще один звір, найстрашніший з усієї дикої команди, — пантера Шіта з ошкіреною пащею і хижими очима, що світили з темряви, сповнені ненависті до ворогів і жадоби крові.
Постріли не вцілили в Тарзана, і він уже був би й запопав Рокова, коли б той не сховався за спини двох матросів та, лементуючи від жаху, не кинувся на корабельний місток.
На мить Тарзанову увагу привернули ті двоє перед ним, тому він не зміг ураз схопити росіянина. Водночас поруч мавпи й Магамбі вже зчепилися з. рештою поплічників росіянина.
Під нестримним натиском звірів матроси розбіглися хто куди — ті, власне, хто ще міг бігти, бо величезні ікла Акутових мавп та кігті Шіти вже дістали багатьох.
Але четверо таки втекло й заховалося в кубрику, сподіваючись забарикадуватися там від напасників. Матроси знайшли в приміщенні Рокова — тож, розлючені його втечею в мить небезпеки, фактично, підлою зрадою і бажанням сховатися за їхніми спинами, вони тепер дістали нагоду помститися своєму ненависному визискувачу.
Попри всі благання й перепрошення посіпаки викинули Рокова геть на палубу, лишивши росіянина на поталу страхіттям, яких самі щойно ледь уникли.
Тарзан побачив чоловіка, якого викинули з кубрика, — побачив і впізнав свого ворога; але ще хтось також помітив його.
Це була Шіта. З вишкіреними іклами вона тихо підкралася до в смерть переляканого чоловіка.
Коли Роков побачив, хто скрадається до нього, повітря розітнули заклики на допомогу; ноги йому затремтіли, й він не міг зробити ані кроку, дивлячись, як просто до нього прямує люта, смерть.
Тарзан ступнув до росіянина — його свідомість огорнув вогонь помсти. Нарешті він дістався вбивці свого сина! Він мав право розквитатися…
Колись Джейн була зупинила його руку, як він хотів сам-один здійснити правосуддя й виконати вирок смерті, на який Роков давно заслужив, але нині ніщо не могло зупинити Тарзана!
Його пальці судомно стискалися й розтискалися, поки він підходив до тремтячого росіянина, владний і хижий, як звір.
Несподівано Тарзан побачив Шіту, що замірялася відняти у нього змогу такої жаданої помсти тому, кого він так ненавидів.
Мавполюд суворо крикнув на пантеру, але звук його голосу тільки вивів Рокова з фатального заціпеніння й спонукав до негайної дії. Він вереснув, крутнувся й побіг до капітанського містка.
За ним, знехтувавши пересторогу свого пана, кинулась Шіта.
Тарзан уже ладен був і собі кинутися навздогін, коли відчув легкий доторк до руки. Він озирнувся й побачив Джейн, що тислася до його ліктя.
— Не лишай мене, — прошепотіла жінка. — Я боюсь!
Тарзан глянув позад неї.
Там стояло кілька величезних Акутових мавп. Декотрі з них, із вишкіреними іклами й погрозливим гарчанням, уже підкрадалися до молодої жінки.
Мавполюд відігнав їх. На хвилину він забув, що то дикі звірі, нездатні розрізнити його друзів і ворогів. Їхні дикі душі були розбурхані сутичкою з матросами, і все, що було з плоті й крові та не належало до їхньої зграї, становило для них просто поживу.