Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
Таким чином у таборі заколотників з «Каурі» на північному березі Острова Джунглів уже було посіяне насіння розбрату. Але Кай Шан розумів, що повинен діяти обачно, бо Густ єдиний з усієї компанії знався на навігації достатньо, щоб вийти у Південну Атлантику, обійти мис і в інших водах пошукати місце збуту для своєї здобичі, де б їх ніхто ні про що не питав.
За день до того, коли вони побачили Острів Джунглів і знайшли маленьку захищену від вітру затоку, де «Каурі» тепер стояла на якорі, вахтовий матрос помітив на південному обрії дим і труби військового корабля.
Нікому не усміхалося, щоб їх схопили й допитали військові моряки, тож заколотники вирішили сховатися й кілька днів перечекати тут небезпеку.
А тепер Густ і взагалі вже не бажав виходити в море. Він був абсолютно переконаний, що корабель вислано саме за ними. Кай Шан вважав це за нісенітницю, бо неможливо було, щоб ще хтось, крім них, знав, що скоїлось на борту «Каурі».
Але Густ наполягав на своєму. Будучи з природи своєї скнарою, швед вимріяв план, завдяки якому міг збільшити свій відсоток здобичі в сто разів. Лише він міг керувати «Каурі», отже, інші не могли залишити Острів Джунглів без нього, але що, коли одного дня підібрати собі компанію і чкурнути при зручній нагоді від Кай Шана, маорійця Момулли та ще половини залоги?
Густ саме чекав такої нагоди. Одного дня трапиться так, що Кай Шан, Момулла і троє чи четверо інших будуть поза табором досліджувати джунглі чи полювати. Швед напружував увесь свій розум, аби відіслати їх кудись подалі від заякореного корабля, якого намірявся викрасти.
Для цього він влаштовував полювання за полюванням, але кожного разу біс підозри роз’ятрював душу Кай Щана, і завдяки цьому хитрун ніколи не вирушав без Густа.
Одного дня Кай Шан наодинці переговорив з маорійцем, нашіптуючи в коричневе вухо спільника сумніви, які виникли в нього щодо шведа. Момулла ладен був негайно вгородити довгого ножа в серце зрадника.
Звісно, Кай Шан не мав доказів, лише підозру, але був певен у намірах Густа, бо й сам зробив би так на його місці.
Але він відмовив Момуллу вбивати шведа, від кого залежав їхній подальший шлях до кращої долі. Тому обидва вирішили навіть не наражати Густа на небезпеку, а тільки настрашити його, аби він пристав на всі їхні вимоги. З цим маоріець і приступив до самозваного ватажка банди.
Коли Момулла знову почав розмову про негайне відплиття, Густ удався до своїх звичайних заперечень: військовий корабель, певне, просто обстежує південні води, шукаючи їх, а отже перейме «Каурі» перш ніж вона відійде кудись далі.
Момулла висміяв страхи чолов’яги, вказавши, що ніхто на жодному військовому кораблі не знає про їхній бунт, і тому нема чого боятись, що їх запідозрять.
— Еге! — вигукнув Густ. — От тут ти й помиляєшся. Ваше щастя, що маєте поміж себе таку освічену людину, як я, хто може вам добре порадити. Ти нетямущий дикун, Момулло, і тому нічогісінько не знаєш про радіотелеграф.
Маорієць скочив на ноги й схопився за руків’я ножа.
— Я не дикун! — закричав він.
— Я просто пожартував, — поквапливо заспокоїв його швед. — Ми давні друзі з тобою, Момулло, ми не повинні сваритися, особливо тепер, коли старий Кай Шан мізкує, як би то поцупити у нас перлини. Хай-но він знайде людину, котра зможе керувати «Каурі», то й кине нас умить. Всі його балачки про те, що треба якнайшвидше винестися звідси, виникають тому, що він має вже план, як нас позбутися.
. — Ти казав про радіотелеграф, — мовив Момулла. — А до чого тут радіотелеграф?
— Ну, знаєш! — відказав Густ, шкрябаючи потилицю. Він гадав, чи маорієць і справді такий дурній, щоб повірити очевидній брехні, чи тільки придурюється. — Ну, знаєш, річ тут ось у чім! Кожен військовий корабель обладнаний тим, що називають бездротовим пристроєм. Це дає їм змогу розмовляти з іншим кораблем, який перебуває за тисячі кілометрів від цього, і це дає їм змогу чути все, що говориться на тих інших кораблях. Отже, бачиш-но, коли ви, хлопці, стріляли на «Каурі», то наробили таки багато шуму, і немає ніякого сумніву, що той військовий корабель був не надто далеко на південь від нас, і там усе це було чути. Ясна річ, вони не могли знати, як називається корабель, але чули досить, аби збагнути, що команда якогось корабля вчинила заколот і порішила своїх офіцерів. Отож, як бачиш, вони пантрують, аби обстежити кожен корабель, котрий їм трапиться на очі, і вони повинні бути зараз не дуже далеко звідси.
Коли швед говорив це, то намагався зберігати дуже серйозний вираз, щоб його співрозмовник нітрохи не засумнівався в щирості його слів.