Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
— Стерилізатор телефонів? — перепитав Артур. — Мертвий стерилізатор телефонів?
— Та ще й який.
— Але що він тут робить?
Форд пильно подивився через прозоре віко на істоту, що лежала всередині.
— Нічого особливого, — відповів він і раптом у нього на обличчі промайнула одна з його посмішок, після якої люди думали, що він напередодні перепрацював і йому пора як слід відпочити.
Він поспішив до іншого саркофага. Кілька секунд посовав рушником і оголосив:
— Це мертвий перукар. Ось так!
У наступному саркофазі своє останнє пристановище знайшов рахівник рекламної фірми; у ще одному — продавець уживаних автомобілів третього класу.
Несподівано увагу Форда привернув оглядовий люк у долівці, і він присів, щоб відчинити його, розганяючи руками хмари холодного газу, які загрожували накрити його з головою.
У Артура майнула думка.
— Якщо це просто домовини, — сказав він, — то чому їх зберігати в охолодженому стані?
— Або, краще сказати, навіщо їх взагалі зберігати? — кинув Форд, піднімаючи кришку люка. Газ полився в отвір. — А й справді, навіщо йти на такі витрати зусиль та коштів і возити космосом п’ять тисяч тіл?
— Десять тисяч, — сказав Артур, показуючи на арку у протилежному кінці, де ледь виднілася наступна камера.
Форд засунув голову до отвору у долівці. Його голова знову з’явилася на поверхні.
— П’ятнадцять тисяч, — сказав він. — Там внизу їх теж до біса.
— П’ятнадцять мільйонів, — промовив якийсь голос.
— Це багато, — відказав Форд, — дуже багато.
— Поволі поверніться обличчям до мене, — гостро скомандував голос, — і руки догори. Один зайвий рух, і я пошматую вас на дрібненькі кавалки.
— Привіт, — тільки й спромігся вимовити Форд, поволі розвертаючись, піднімаючи руки догори і утримуючись від зайвих рухів.
— Чому, — зітхнув Артур, — чому завжди нас так непривітно зустрічають?
У дверях, якими вони пробралися до склепу, вимальовувався силует чоловіка, що так непривітно поставився до їхньої появи. Його невдоволення частково вчувалося у лайливому і зверхньому тоні його голосу, а частково читалося в лютому погляді, з яким він направив у їхній бік дуло довгої срібної рушниці моделі «Тут тобі й смерть» Очевидно людину, яка проектувала цю рушницю, чітко попередили не ходити кругом та навколо.
«Зроби так, щоб від одного її вигляду було страшно, — наказали їй. — Зроби так, щоб одразу усім було зрозуміло, з якого боку рушниці небезпечно, а з якого — ні. Зроби так, щоб той, хто опинився з небезпечного боку, був абсолютно переконаний, що він справді потрапив у халепу. Якщо для цього доведеться додати якісь гострі виступи чи зубці або наставити на ньому чорних цяток, то нехай так і буде. Це не така рушниця, яку можна повісити над каміном чи залишити у підставці для парасольок.
Вона призначена для того, щоб ходити з нею напереваги і вганяти людей у жалюгідний стан».
Форд і Артур сумно втупилися на рушницю.
Чоловік з рушницею відійшов від дверей і обійшов непроханих гостей півколом. Коли він вийшов на світло, вони розгледіли його чорну із золотим уніформу, ґудзики на якій були такими відполірованими і сяяли так сліпучо, що будь-який водій зустрічного автомобіля неодмінно розлютився б і поблимав йому фарами.
Він показав дулом на двері.
— Виходьте, — наказав він. Люди, в руках у яких така грізна зброя, не мають потреби вдаватися ще й до слів. Форд і Артур вийшли, зразу ж за ними рушив страшний бік рушниці моделі «Тут тобі й смерть» і блискучі ґудзики.
Завертаючи до центрального коридора, вони зіткнулися з групою з двадцяти чотирьох бігунів, які встигли побувати у душовій і змінити одяг.
Вони проминули їх і зникли у дверях склепу. Артур оглянувся і провів їх здивованим поглядом.
— Рухайся! — гаркнув їхній конвоїр.
Артур пішов уперед.
Форд стенув плечима і рушив теж.
А у склепі бігуни підійшли до двадцяти чотирьох порожніх саркофагів біля бічної стіни, відчинили їх, позалізали всередину і занурилися в міцний двадцятичотиригодинний сон без всіляких сновидінь.
РОЗДІЛ 24
— Е-е, капітане…
— Так, Номере Перший?
— У мене тут рапорт від Номера Другого.
— О, лишенько…
У верхній частині зорельоту з капітанського містка Капітан з ледь помітним роздратуванням споглядав нескінченні обшири космосу з ледь помітним роздратуванням. З місця під широким кулястим куполом, де він спочивав, перед ним і над ним відкривалася неосяжна картина небозводу, посеред якого мандрували і вони, — і ця картина помітно збідніла за час подорожі. Повернувшись і кинувши погляд назад, понад об’ємним завширшки з дві милі корпусом корабля, він міг би побачити набагато щільніше скупчення зірок, які тягнулися за кораблем мало не суцільним шлейфом. Так виглядав центр Галактики, звідкіля почалася їхня мандрівка.