Замах (Щось краще за смерть)

— Тобі холодно? — запитав він у залі, чекаючи, поки міняють базу коліс вагонів.

— Так, дуже холодно.

Він хотів їй сказати, що причин хвилюватися немає, проте промовчав, пригадавши, чим вона заради нього жертвує. Він притиснув ліктем її руку і повів до буфету на склянку гарячого чаю.

— А ти смілива, — ніжно промовив він.

— Не кепкуй з мене.

Поїзд з гуркотом летів крізь ніч, а Леоніда ніяк не брав сон, він думав про те, наскільки хоробріша вона від нього, його Гедвіг, яка примостилася напроти.

— Не спиш? — пошепки запитав він.

— Ніяк не можу заснути.

— Чому? Ти боїшся?

— Так.

Її відповідь прозвучала настільки безпорадно, що він скинув з себе ковдру і присів на край спального місця.

— Посунься, я ляжу біля тебе.

— Тут і так тісно, — встигла вона лише відповісти.

Він притиснув її до себе.

— Я теж часто боявся. Відчувати страх — це відчувати себе самотнім. Якщо будемо разом, то не буде причин боятися, розумієш? Разом ми не самотні.

Гедвіг стримала його руку.

— Не треба, — благально прошепотіла вона.

Він знав, що це мало статися під час цієї поїздки, але не думав, що ось так, у поїзді, на вузькому спальному місці.

— Вислухай мене, — почав він, — у нас в Україні є цілі місцевості, де немає священиків. Коли вони ще були, то більшість молодих вважало за сором жити одне з одним до шлюбу, Не треба думати, що вони були праведниками, всяке траплялося, але все-таки вони потім брали шлюб у церкві. Тепер, коли такої можливості немає, у нас беруть шлюб пізніше таємно. Розумієш, вони дають одне одному обітницю вірності перед шлюбом....