Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Чотири години він дерся вгору, у нього тремтіли руки, а долоні пообдиралися до крові, аж ось угорі знову завидніли сірі могильні вогні та вершини Току. Нарешті високо над ним окреслився рятівний край великого кряжу упирів, прямовисної стіни якого він поки не міг роздивитися; ще через кілька годин він розгледів обличчя, яке зацікавлено дивилося на нього з того схилу вниз, наче ґорґулія на соборі Паризької Богоматері. Від цього видива у нього все замлоїлося і він ледь не розчепив руки, але вже за мить зміг себе опанувати; якось його зниклий друг Річард Пікман познайомив його з упирем, тож для нього не стали несподіванкою ці собачі риси, неоковирну фігуру та інші характерні особливості, про які краще не згадувати. Тож, коли та страхітлива почвара витягла його із запаморочливої порожнечі урвища, він зберіг цілковите самовладання і навіть не закричав від вигляду напівзогнилих решток чи купки упирів, які навіть не припинили жувати, втупивши у нього свої зацікавлені погляди.

Картер опинився на залитій тьмяним світлом рівнині, ландшафт якої був позначений лише величезними кам’яними брилами і дірами нір. Загалом упирі поводилися цілком пристойно, хоча й один з них спробував його куснути, а ще декілька розчаровано відзначили його худорбу. Ввічливо бурмочучи їхньою мовою, він розпитав їх про свого зниклого друга і з’ясував, що той став доволі шанованим упирем і мешкає у безоднях поруч із явним світом. Зеленуватий підстаркуватий упир запропонував Картерові провести його до нинішньої оселі Пікмана, тож, незважаючи на природну відразу, він вирушив услід за потворою до просторого лазу і година за годиною, грузнучи у смердючому багні, рачкував услід за ним крізь пітьму. Зрештою вони вилізли на присмеркову рівнину, всіяну дивними земними реліктами — старими могильними плитами, потрощеними урнами і гротескними фрагментами пам’ятників, — і Картер із якимось щемом у серці збагнув, що від початку своєї подорожі він ще жодного разу настільки не наближався до реального світу, відколи спустився сьомастами східцями з вогняної печери до Брами Глибокого Сну.