Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Після злучення тварина сумна
Після злучення тварина сумна - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Після злучення тварина сумна

Электронная книга - «Після злучення тварина сумна». Краткое содержание книги:

Увага!
Радикальна українська проза! Чорний гумор!
Читати обережно!! Можливий культурологічний шок!!!
Не бажане читання цієї книги людям з обмеженими розумовими здібностями, адептам різних людоненависницьких та тоталітарних ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії, соціокультурних та психопатичних станів, спричинених браком освіти, культури та виховання, людям із ознаками “совкового дебілізму”, особам, яким не виповнився 21 рік, вагітним жінкам та тим, хто керує транспортним засобом.
Всі збіги імен, подій та місць, описаних у цій книзі, з реальними людьми та об'єктами є випадковими і не ставлять на меті ніякого іншого завдання, окрім створення повноцінної художньої картини світу, часу і характерів описаних у творах.
Після прочитання цього попередження ЖОДНІ ПРЕТЕНЗІЇ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ!!!
ЗАБОРОННЕ ЧИТАННЯ ЛЮДЯМ БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!!!
1 ... 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59
Перейти на страницу:

Саме о цій порі доспівували свою третю за ранок пісню горласті півні по всій Україні. Але найголосніше виводив своє «ку-ка-рі-ку» видатний забіяка із Плисецького — вогняно-червоний Жора.

Сонце вже показало з-за обрію густо-рожевий, полум'яний диск і піднімалося з того боку нашого пишного краю, де несла свої води швидкоплинна Десна. Від його ще зовсім лагідних, теплих променів розбігалася, тікала навсібіч різна сатанинська наволоч.

Втікали у свої хащі та малогабаритні квартири звичайні лісові та київські відьми, дикі вурдалаки та лисаки плигали в свої болота та каналізаційні люки, забивалися у підвали перевертні, дрібні та середні демони різних мастей втікали далі із ніччю на захід, і лише один, здоровезний лисий і рогатий чорт настирливо переслідував карету швидкої допомоги, в якій знаходилася заповідана йому душа малоросійського письменника Леся Білого.

Якщо встигне ухопити її до шостої ранку, як на великий лаврський дзвіниці ще не задзвонять дзвони, а сонце не освітить разом куполи усіх київських церков, то буде душа його навіки! А як забариться сам чорт, то світлий празник Святої Трійці, яка воз'єднається нині на небесах, відніме у нього те право! Бо не дозволяє Господь на Великі двунадесяті свята забирати чортам душі людські у пекло.

Тому і летів чорт за машиною, підглядаючи за усім, що відбувалося в її салоні, де на пересувних ложах з обох боків лежали два поранені чоловіки, один з яких був непритомний, а інший (душа його і належала чорту) із вдячністю дивився на дії лікарів — хірурга та його помічниці. Головлікар поруч з водієм сидів на передньому сидінні.

Чкурнувши проспектом 40-річчя Жовтня, машини вилетіли на Московську площу і бульваром Дружби народів помчали у бік іншого бульвару імені видатної української поетеси Лесі Українки, поблизу якого і знаходився військовий шпиталь, де чергова бригада хірургів-лікарів вже готувала операційні для двох поранених.

Годинник на міській ратуші показував за десять хвилин шосту.

«Треба діяти!» — подумав чорт і щосили смикнув за руку лікаря хірурга, який, побачивши, що у непритомного пацієнта зовсім незначно опустився тиск, вирішив зробити йому, про всяк випадок, ін'єкцію адреналіну.

Після препарату, введеного у катетер, молодий чоловік майже миттю розплющив очі і зробив великий вдих.

— Ух, йоб твою мать!

У машині всі дружньо заржали: «Буде жити!»

Не сміявся тільки один Лесик, який упіймав на собі спершу вкрай здивований, а чимдалі, то лютіший, і лютіший погляд Сашка Гордієнка.

— А ця сука що тут робить!? — зашипів Сашко крізь зуби, побачивши вже знайому з цієї ночі лису Голову, яку ні з ким не можна було переплутати. — Це ж він, падла, сам собі пляшку у сраку і засунув, а на нас з пацанами звернув... Це через те нас менти у Данилівці взяли і мене підстрелили... Йобаний, брехливий підара-а-а-а-ас! — з тими словами він підхопився на лікті і, як був, із вставленим у руку катетером, накинувся на Лесика, намагаючись ухопити його руками за горло.

У боротьбу вступили медсестра та хірург Іван Петрович. Але медсестра майже миттю відлетіла у протилежний бік кабіни, відкинута «кінським» ударом правої ноги «пораненого» і, вдарившись об металеві двері, на якийсь час осіла на підлогу, втративши свідомість. Боротьбу продовжував один хірург і то недовго. Тримаючи Леся за горло руками, Сашко Гордієнко так вдало поцілив йому прямо лобом у скроню, а потім у ніс, що той залився юшкою і теж відрубився.

У залізних лещатах Гордієнківської хватки Лесик бився недовго. Задубілі від важкої селянської праці, сильні руки, хоч і пораненого, але напрочуд живучого молодого плисаки, міцно тримали його за горло. І тієї хвилини, поки у кабіні швидкої панував тотальний хаос і паніка, вистачило, щоби його харчання і конвульсії припинилися, а задерта голова покірно впала на тонку лікарняну подушку.

Майже відразу по тому, коли машина швидкої вже підрулювала до приймального відділення, головний лікар, перехилившись через перегородку, обрушив на голову «плисецького маніака» удар свого обшитого металевою дужкою чемодана. І все затихло.

Але коли військові лікарі розчахнули двері «швидкої», то з неї вилетіла лише одна душа, хоча у салоні перебувало аж чотири нерухомих тіла.

Все, що відбувалося далі, Лесик бачив немовби згори і трохи збоку. Він бачив, як лікарі шпиталю носилися, бігали довкруж машини швидкої, як звідти витягали ноші, спершу одні, потім інші, як приводили до тями хірурга і медсестру, як подавали каталки. Не розумів він тільки одного... Як отак відбувається, що він все бачить, все чує, правда, наче гомонять так далеко-далеко, але лежить нерухомо на ношах, замість того, щоб сказати лікарям, я ж отут, поруч з вами...

От до нього схиляється якийсь, певне місцевий лікар, торкається руки, шукає пульс, потім прикладає до вуст маленьке люстерко... Каже: «Мертвий!»

«Та який же ж я мертвий! От він я живий-живесенький!» — так і кричить Лесик до лікаря, який його зовсім не чує...

— Так що з ним робити? — питають санітари...

— Покладіть поки отам під парканом, поки ми з цим розберемось... — і молодий лікар заходжується чаклувати над тілом Сашка Гордієнка, якого у каталці відправляють у відділення, тоді як ноші із його, Лесиковим тілом, ставлять біля старого облупленого паркану, побудованого ще за часів Миколи Першого, того російського Імператора, якого Лесь шанував найбільше серед усіх інших російських самодержців.

Так збулася і друга частина прокляття старої відьми Любки Гордієнчихи, у якому вона побажала письменнику-малоросу, щоб він здох попід гнилим (так і хочеться додати — імперським) парканом...

Проте що це? Хто це?

Чорт із темної підворітні, де тільки і лишилася нічна тінь, простягає пазуристу лапу до Лесикової душі, щоб навіки потягти її у пекло.

І в ту ж мить золотим гомоном заливаються дзвони на башті Великої лаврської дзвіниці, і гаряче сонячне проміння, відбившись у десятках куполів прекрасних київських церков бризкає навсібіч. І відкриваються Брата Неба, і в невгасимому сяйві Любові, під співи янголів і херувимів, що прославляють Святе Ім'я Його, посходить на престол в усій своїй Величі Ісус Христос — Син Божий, щоб, воз'єднавшися навіки із Отцем Своїм Небесним і Святим Духом, правити у цьому світі довіки!

І завмирає лапа чорта! І Божий янгол вже теж простягає руку до Лесикової душі...

І раптом каже один з лікарів, вказуючи на безживне Лесикове тіло під парканом: «Подивіться, він наче дихає... Чи здалося?»

— Так, може, в реанімацію?..

Німа сцена, увесь світ завмер у чеканні.

16-27 жовтня 2012 р.

Замість післямови

Оце, як дописав, то заліз у свій «айфон» подивитися, що ж то насправді означає прислів'я «в огороді бузина, а Києві — дядько». Один з коментарів з сайту italki.com мене «поклав на лопатки». Наводжу мовою оригіналу:

«Мы используем это выражение, когда хотим сказать собеседнику, что в его рассказах не стыкуются конец и начало. Например, если человек говорит: «Я к болгарам уезжаю в Будапешт» — мы то знаем, что тут что-то не совпадает, т. к. в Будапеште, живут венгры, а не болгары. В общем, это выражение используется, когда мы не понимаем, что за путаница в голове у нашего собеседника и указываем ему на это».

А от ще один прекрасний коментар на тему з сайту poezia.ru. Пише Ігор Бистров:

«В огороде бузина, а в Киеве дядька...» Так мы характеризуем логически несвязную, бестолковую речь человека. Между тем, фраза, вынесенная в заголовок, имеет простой и ясный житейский смысл. Можно только удивляться, почему этот смысл не был отгадан заранее. В языческие времена восточные славяне называли злого духа «дядей», «дядькой». Словом «дидько» на Украине еще в 1653 году называли черта (М. Фасмер, Этимологический словарь русского языка 1964 г. С. 494). В сельской местности бытовало поверье, что злой дух прячется в кустах черной бузины (листья этого кустарника ядовиты, содержат синильную кислоту, а их терпкий запах отпугивает насекомых и грызунов).

1 ... 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)