Портрет митця замолоду
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Класика
- ISBN: 966-8849-16-7
- Переводчик: Марьяна Ивановна Прокопович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Портрет митця замолоду». Краткое содержание книги:
Тепер, коли він відчував, як знов на душу його насідають голоси плоті, жебонячи до нього під час молитов та розважань, думка про самовіддання небезпечно вабила ум. Усвідомлення, що єдиною поступкою, миттєвим помислом він може зруйнувати все, чого досяг, наповнювало його невимовним відчуттям власної сили. Здавалось, ніби приплив повільно підступає до його босих ніг, і він чекає, коли перша слабка, несмілива хвилька безгучно торкнеться його гарячої шкіри. І майже умить з цим доторком, безмаль готовий піддатися спокусі, він опинявся далеко від припливу, на сухому березі, врятований ґвалтовним зусиллям волі або ґвалтовним взиванням до Бога. А коли бачив, як далека срібна смуга припливу знов починає повільно підступати до ніг, його охоплював дрож від усвідомлення власної сили і задоволення від того, що він не піддався і нічого не зруйнував.
Утікши отак не раз від напливу спокуси, він став непокоїтись, чи часом благодать, що її він так відстоював, не вислизає потроху від нього. Ясна впевненість у своїй стійкості скаламутніла, і на зміну їй прийшов невиразний страх, що насправді душа його несвідомо впала. Йому нелегко було повернути собі стан відчуття благодаті — він твердив собі, що в кожній спокусі він молився до Бога і що благодать, якої вимолював, була дарована йому, позаяк Бог не міг її не дати. А частота і сила спокус остаточно переконала його в правдивості того, що він чув про випробування святих. Часті й сильні спокуси свідчили, що твердиня його душі не впала, і диявол шаленіє, намагаючись повалити її.
Часто на сповіді, коли він визнавав свої сумніви й огріхи — хвилинну неувагу в молитві, порух дріб'язкового гніву в душі, дрібний вияв норовливості в мові чи в чині, — перед тим, як дати йому відпущення, сповідник просив його пригадати якийсь свій давній гріх. Він пригадував з покорою і соромом, і ще раз каявсь у ньому. Його упокорювала й присоромлювала думка про те, що, яким би святобливим він не став, якої б доброчесності та досконалості не досяг, йому ніколи сповна не звільнитись від нього. Почуття вини ніколи не дасть йому спокою: він висповідається, покається і дістане відпущення, він сповідатиметься і каятиметься і діставатиме відпущення знов і знов, але намарне. Чи, може, та перша, поквапна сповідь, до якої погнав його страх перед пеклом, була недійсна? Може, перейнявшись лише неминучістю покари, він насправді не шкодував щиро про свій гріх? Але ні — найпевнішим знаменням того, що та сповідь була дійсна і що він щиро шкодував про свій гріх, була сама поправа його життя.
— Я ж поправив своє життя, хіба ні? — питав він себе.
Директор стояв у просвіті вікна спиною до світла, впершись ліктем у коричневі жалюзі. Говорячи і всміхаючись, він бавився шнуром другої половини жалюзі — то неквапно погойдував ним, то загортав петлею. Стівен, що стояв перед ним, якусь хвилю приглядався, як убуває довгий літній день над дахами і як неквапливо, вправно рухаються священикові пальці. Обличчя священика було затінене, та слабке денне світло позад нього вирисовувало поорані скроні і вигини черепа. Стівен прислухавсь і до модуляцій священикового голосу, а той усе говорив, серйозно і приязно, про всяку-всячину — про канікули, які щойно закінчились, про закордонні коледжі їхнього ордену, про зміну викладачів. Серйозний і приязний голос легко вів балачку, а в паузах Стівен відчував обов'язок підтримати її шанобливим запитанням. Він знав, що ця балачка — лише прелюдія, і чекав, що буде далі. Відколи його викликано до директора, він щосили намагався відгадати, що б це могло означати; під час довгого, неспокійного чекання в приймальні на прихід директора його погляд блукав по стінах від одної поважної картини до іншої, а думка — від одного здогаду до іншого, аж поки смисл виклику не прояснився майже цілковито. І ось, коли він запрагнув, щоб якась непередбачена причина затримала директора назовсім, почувся поворот клямки у дверях і шелест сутани.