Портрет митця замолоду
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Класика
- ISBN: 966-8849-16-7
- Переводчик: Марьяна Ивановна Прокопович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Портрет митця замолоду». Краткое содержание книги:
— І що ти пригадуєш з того часу?
Він почав визнавати свої гріхи: пропущені меси, непроказані молитви, брехня.
— Ще щось, сину мій?
Гріхи гніву, заздрощів, обжерства, марнославства, непослуху.
— Ще щось, сину мій?
— Лінощі.
— Ще щось, сину мій?
Ради не було. Він прошепотів:
— Я ... вчинив гріх нечистоти, отче. Священик не повернув голови.
— З собою, сину мій?
— І... з іншими.
— З жінками, сину мій?
— Так, отче.
— Чи то були заміжні жінки, сину мій?
Цього він не знав. Гріхи цівкою пливли йому з уст, один за одним, цідилися ганебними краплями з душі, наче гній і сукровиця з чиряка — мерзенний струмінь пороку. Витекли останні гріхи, мляві, брудні. Більше не було що сказати. Він знесилено опустив голову.
Священик мовчав. Тоді спитав:
— Скільки тобі років, сину мій?
— Шістнадцять, отче.
Священик кілька разів провів рукою по обличчі. Тоді, спершись чолом об руку, прихилився до решітки і, усе ще з відверненим поглядом, поволі заговорив. Голос мав стомлений, старечий.
— Ти дуже юний, сину мій, — сказав він, — і я благаю тебе, відкинься цього гріха. Він жахливий. Він убиває тіло і губить душу. Він є причиною багатьох злочинів і нещасть. Відкинься його, сину мій, Бога ради. Він ганебний і негідний мужа. Ти не знаєш, куди ця нікчемна звичка тебе заведе, де вона повернеться проти тебе. Як довго ти чиниш це, бідолашний сину мій, так довго будеш ти осоружний Богові. Молися матері нашій Марії, проси в неї помочі. Вона допоможе, сину мій. Молися до Благословенної Владичиці нашої, коли цей гріх прийде тобі на думку. Я певен, що ти молитимешся, як же інакше? Ти каєшся у всьому, що нагрішив. Як же інакше? А тепер обіцяй Богові, що завдяки святій Його благодаті ніколи більш не зневажиш Його таким паскудним гріхом. Даєш Богові цю обітницю, правда?
— Так, отче.
Старечий, стомлений голос солодким дощем падав на його тремтяче, спечене серце. Як солодко і як сумно!
— Зроби це, бідолашний сину мій. Диявол збив тебе з путі. Зажени його назад у пекло, коли він намовлятиме тебе збезчестити своє тіло у цей спосіб — це ж бо нечистий дух, що ненавидить Нашого Господа. Обіцяй Богові, що відкинешся цього гріха, цього нікчемного, нікчемного гріха.
Засліплений сльозами та світлом Божого милосердя, він схилив голову, слухаючи врочисті слова розгрішення і побачив, як священикова рука підноситься над ним на знак прощення.
— Хай Бог тебе благословить, сину мій. Молися за мене. Він укляк у кутку темної нави, щоб виконати єпитимію, і
почав молитись: молитви линули до небес з його очищеного серця, немов пахощі з серцевини білої троянди.
На грязьких вулицях нуртували веселощі. Він прямував додому і відчував, як невидима благодать повиває його, як легшають руки і ноги. Попри все, він зумів. Він визнав свої гріхи, і Бог простив йому. Душа його знову чиста й свята, свята і щаслива.
Як гарно було б померти, коли б на те воля Божа! Як гарно жити, коли на те воля Божа, жити в благодаті і в мирі, життям чесноти і зичливості до інших.
Він сидів у кухні біля каміна, не сміючи й слова вимовити від щастя. Досі він не знав, яким прекрасним і мирним може бути життя. Зелений квадрат паперу, пришпилений навколо лампи, кидав униз лагідну тінь. На миснику стояв таріль з ковбасками і молочний пудинг, а на полиці — яйця. Все це буде на сніданок вранці після причастя в шкільній каплиці. Молочний пудинг, яєчня, ковбаски і чай. Яке просте і прекрасне життя! І це життя у нього попереду.
Наче крізь сон, він заснув. Наче крізь сон, він прокинувся і побачив, що вже ранок. Наче крізь сон, ішов тихим ранком до коледжу.
Хлопці вже стояли навколішках на своїх місцях. Він уклякнув і собі, в щасливому замішанні. Вівтар вкривали пахучі оберемки білих квітів; у вранішньому світлі бліде полум'я свічок поміж білих квітів було ясне і тихе, як його власна душа.
Він клячав перед вівтарем разом з товаришами, тримаючи разом з ними вівтарне покривало на живій опорі з рук. Долоні його тремтіли, і душа його тремтіла, чуючи, як священик обносить чашу зі святими дарами.
— Corpus Domini nostri.[5]
Невже це правда? Він стоїть тут навколішках, безгрішний і трепетний, він відчує на язику гостію, і Бог увійде в його очищене тіло.
— In vitam eternam. Amen.[6]
Нове життя! Життя благодаті, чесноти і щастя! Це правда. Це не сон, з якого він прокинеться. Минуле минуло.
— Corpus Domini nostri. Чаша підійшла до нього.
Розділ четвертий
Неділя була присвячена тайні Пресвятої Трійці, понеділок — Святому Духові, вівторок — янголам-хоронителям, середа — святому Йосифові, четвер — таїнству Євхаристії, п'ятниця — Страстям Господнім, субота — Пречистій Діві Марії.
5
Corpus Domini nostri — «Тіло Господа нашого» (лат.)
6
In vitam eternam. Amen. — «На життя вічне. Амінь.» (лат.)