Острів злочинців

Соколине Око очолив наш гурт і повів у ліс вузенькою, ледь помітною стежиною, засипаною глицею й порослою мохом. Тут був ще старий ліс, далі починався молодняк, а за глибоким ровом тяглися давні бункери. Десь за бунке­ром мав бути малинник, а за малинником – дорога, що нею їздить чорна машина.

Вже зовсім стемніло. Ми йшли один за одним, і кожен бачив тільки спину того, хто йшов попереду. Та Соколине Око мав дуже добрий зір, бо довів нас прямісінько до клад­ки через протитанковий рів.

Тепер ми йшли вздовж рову. Тут було видніше, верхо­віття молодих дерев не закривало неба. Згодом, коли зі­йшов місяць, стало ще світліше.

Досі всі мовчали, а тепер почали стиха перемовлятися.

– Мабуть, колись, – звернувся я до Телля, котрий і в цей похід узяв лука, – ти станеш славетним спортсменом-лучником, еге ж?

– Ні, я хочу бути лікарем, як мій батько. Та, напевне, ніколи не кину стріляти з лука.

– А я буду антропологом, – сказав Чорниця.

– У тебе плани щоразу міняються, – засміявся Соколине Око. – Коли ми їхали сюди, до гарцерського табору, ти казав, що будеш шукачем пригод.

– Я буду антропологом. Як пані Залічка, – повторив Чорниця.

– Мене звуть не Залічкою, – розсердилася дівчина. – В мене є ім'я й прізвище, як і в кожного з вас.

– А я вважав що Залічка – це таке ім'я, – вигукнув наївний Чорниця.

Вибухнув гучний сміх, і лісом покотилася луна. Та ми одразу ж позатуляли собі рукою рота, бо зрозуміли, що поводимося необачно.

– Поки що нема чого критися, – сказав Вільгельм Телль. – Той пан у чорній машині ще, певне, не приїхав.

– А браконьєри? – нагадав я.

– Міліція дві ночі чатувала на браконьєрів біля роз­ставлених пасток. Та браконьєри не прийшли, мабуть, їх наполохали чи, може, попередили про засідку.

Чорниця спробував підлеститися до Залічки, яка й досі удавала ображену.

– Якщо я стану антропологом, – сказав він, – то тіль­ки завдяки вам. Ви так цікаво розповідали про цю науку.

– Авжеж, – підтвердив Соколине Око. – Але ви не розповіли нам найважливішого. Чому в людей різний ко­лір шкіри, чому і як саме виникли людські раси?

Залічка трохи полагіднішала.

– Прийдете до нашого табору завтра пополудні, і я відповім на ці питання, – обіцяла вона.

– А зараз? Розкажіть нам зараз, – попросив Чорниця. Та ми були вже в тому малиннику, куди ласун Палька щовечора приходив об'їдатися малиною. Треба було огля­нути все довкола, щоб знайти зручне місце, звідки можна стежити за чорною машиною.

– Як краще? – спитав мене Телль. – Чи сховатися гуртом в одному місці, чи кожен хай сховається окремо і стежить із своєї засідки за таємничою машиною?