Брати Кошмарик, Магістр і я

Як відомо, в старих секундомірах грубі й темні стрілки, які дуже помітно гонять час, а механізм цокає надто голосно.

Все це я зробив мовчки, однак дуже значливо.

Першою здогадалась Ганка.

— Ви надаєте цій машинці право першого заступника головуючого?

— Ні. Лише заступника в часово-технічних справах, — пояснив я. — Хто-небудь проти? Немає? Дякую. Отже, втретє і востаннє розпочинаємо нашу штабну нараду. З цієї хвилини закінчуються жарти. Розмову, яку я назвав штабною, вже кілька осіб мені перервали. Дві з них звинуватили мене в різних вчинках. Я третя особа, яка звинувачує мене в надмірній балаканині. Покінчимо з цим усім. Для загальних планів, пропозицій і різних геніальних задумів у нас іще буде час. Зараз важливі дві справи! Перша: затримання лавини туристів, що напливає на Краків. Хто має щось сказати з цього приводу?

Озвався Марек:

— Пане магістре! Надаємо вам слово!

Магістр вийняв з кишені киреї округлий предмет з маленькою антенкою. Кінець цієї антенки він по черзі встромляв у кілька отворів округлого апарата. Так тривало двадцять дві секунди. На двадцять третій магістр почав говорити.

— Насамперед залізничний рух. Приміський відбувається без жодних ускладнень. Наприклад, Забежів — Краків: всього година спізнення. Зате всі поїзди далекого прямування цього разу побили рекорди трьох останніх років.

— Що це означає? — спитав я. Магістр Діонізій почервонів, опустив очі.

— Соромно сказати, — шепнув він.

— То краще не кажіть. А як із рухом транспорту?

Магістр підійшов до балконних дверей і взяв з-під них коробочку завбільшки як магнітофонна касета, прикрашену двома двометровими антенами. Я навіть не помітив, коли він поставив там цю коробочку.

Я не розумів, чому починаю непокоїтись і злитися. Проте щось почало мене гризти й гризти. Але що саме?

Що? Нарешті проблиснув здогад!

Адже державні установи нас не підслуховують! То яке ж право маємо ми підслуховувати такі державні установи, як КПП[14] і Дорожна служба руху. Я вирішив порозмовляти про це трохи пізніше.

— Ви ще там довго, магістре? — спитав я.

Ярек, який уже так-сяк міг сидіти, відразу виступив на захист магістра Вернигори.

— Пане Єжи! Магістр має перевірити близько півгодини найсвіжіших магнітофонних записів. Це означає: повідомлення майже з тридцяти пунктів Дорожної служби руху. Ви повинні були б слухати ці записи майже вісім годин. А магістр Діонізій буде готовий за дві-три хвилини.

— За три або чотири, — буркнув магістр Вернигора.

— Як він це читає? — здивувалась Ганка.

— Безпосередньо мозком, — пояснив Марек.

— І в нього не болить від цього голова? — ще більше здивувалась Ганка.

Знову починаються балачки, за які я відповідатиму? Адзуськи!

— Будь ласка, тихо! — попросив я. Магістр повернувся на своє місце.

— На всіх дорогах ситуація безнадійна. Не трапилось жодного нещасного випадку. Всього вісімнадцять середніх і дев'яносто незначних зіткнень. Лише один раз потрібна була медична допомога.

— А чому такі затори на дорогах першого й другого класу? Через дурість водіїв? Через аварії? — спитав я.

— Через те, що водії страшенно поспішають, — пояснив невинним тоном магістр Вернигора. — Але насамперед винні випадковості. Адже чотири п'ятих автомашин, які блокують дорогу, — це фургончики й грузовики, в яких попрополювались шини. Попроколювались, наче шипами, але шипів і сліду немає. Не розумію, як це так сталося?