Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
— Так! — закричав Марек. — Двох тижнів!
— Я пригадую, — строго втрутився магістр Діонізій Гібридон, — що спершу мало вистачити три місяці. А насправді було потрібно місяців із дванадцять. Отже, нехай у братів Кошмарик не наморочиться в голові. Тобто, вибачте, в головах.
— Магістре! — сказав я таким голосом, що Діонізій скорчився майже до двадцяти п'яти сантиметрів.
Цієї миті я почув, що хтось торкнув мене за плече. Це був Фуньо. Він благально белькотав і піднімав руку вгору. Тобто просив, щоб йому надали слово. Але чому він так белькоче, коли вже вийняв з рота кляпа, що втримував його від балаканини?
— Чому ти так белькочеш, дорогий Фуню? — засміявся я. — Адже ти вже вийняв кляпа?
— Я? — спитав він.
— Фуню! — гримнула Ганка. — Признайся: від хвилювання ти з'їв кляпа!
Фуньо знизав плечима.
— Можливо.
— Як же це сталося? — стурбовано спитала Ганка.
— Значною мірою завдяки моїй мамі й тобі.
— Що це означає?
— Це означає,— мовив замислено Фуньо, — що найтвердіші котлети, шматки м'яса, печеня й біфштекси, що їх я їв у своєму житті, я їв спершу в батьківському домі, а останнім часом у тебе, моя найдорожча!
— Фуню! — вигукнула Ганка, схлипуючи. — Як ти можеш таке казати?
— Просто я хотів розважити тебе, моя найдорожча дружино. Відверто кажучи, я міг би з'їсти оцей килимок і навіть не помітив би. Ганю! Мир?
Ми відвели від них очі, бо не словами, а ніжним і довгим поцілунком вони закріпили цей мир. Нарешті Фуньо знову попросив слова. Я надав його.
— Панове, — промовив він. — Громадяни, джентльмени, товариші й друзі! Ми надзвичайно пишаємося знайомством з такими особистостями, як брати Кошмарик, а також магістр Вернигора.
— З подвійним ім'ям, — нагадав Вернигора.
— Магістр, — відразу виправився Фуньо, — Діонізій Гібридон, — подвійне ім'я — Вернигора. Я не граюсь у ввічливість. Головне те, — вів далі Фуньо, — що я зазирнув у вашу брошуру. Мені пощастило зрозуміти кілька хімічних прикладів. З фізикою і математикою гірше. Не маю чим похвалитись. Якщо не помиляюсь, Ганка також.
Ганка почервоніла так, аж усім нам стало незручно.
— Я знаю вісім математичних задач і одну фізичну формулу.
— То й що з того, Ганю?
— Нічого.
— Вже за десять хвилин десята. Нам лишилося сімдесят хвилин до одинадцятої, коли треба буде замовляти знімальні групи й кінокамери. Шістдесят хвилин вистачить з лихвою. Але протягом тих перших хвилин котрийсь із братів Кошмарик повинен розтлумачити мені й Ганці, в чому суть «Кольорових димарів» і «Кольорової Вісли».
— Тут уже немає запитань, — усміхнулась Ганка, — це ми собі уявляємо.
— Зовсім не уявляємо, — сказав Фуньо Прекрасний, — від початку до кінця не розуміємо ані принципу, ані способу утворення кольорових димів над різними димарями, чому вони з'являються в різний час і в різну пору. Розтлумачте нам, як старшим дошкільнятам. Розтлумачте ж нарешті!
Я небагато міг розповісти про це явище, тому що мені самому майже нічого не пояснили про кольорові димарі й отруєне повітря. Вже не раз мені кортіло дізнатися про те, чого зараз вимагав Фуньо. Мені бракувало доказів. Однак першому не хотілось просити. Інакше стояла справа з Фунем і Ганкою: адже вони мали підготувати телепрограму про кольорові димарі. Я подивився на старшого з братів, на молодшого. Марно. Обидва втупились в обличчя магістра Діонізія Гібридона Вернигори. Магістр заплющив очі, а з-під киреї долинало легеньке шелестіння — тобто працював «штучний мізочок».
Так тривало сім секунд, за які відбулося кількасот мільярдів операцій. Нарешті магістр прокинувся. Подивився золотавими зіницями на Фуня.
— Ви говорите крізь сон? — різко спитав він.
— Б… буває,— Фуньо почервонів, як півонія.
— А ви? — звернувся магістр до Ганки.
Ганка зашарілась, немов червоногаряча троянда.