Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори
На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори

Электронная книга - «На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори». Краткое содержание книги:

У спогадах видатного майстра слова, лауреата Шевченківської премії Бориса Антоненка-Давидовича «На шляхах і роздоріжжях» йдеться про революційні й національно-визвольні змагання 1917–1919 років в Україні та збройну боротьбу за Українську Народну Республіку, активним учасником якої був майбутній письменник.
Спогади та невідомі твори, які склали цю книжку, вважалися навіки втраченими. Але вони, мов загадковий фенікс, воскресли із небуття…
1 ... 52 53 54 55 56 57 58 59 60 ... 138
Перейти на страницу:

Козаки з піхотного прикриття батареї і я, котрому доручено порядкувати обозом, кинулись спиняти фурщиків, усяко умовляючи їх лишатись на своїх місцях. Та де там! Знавіснілі від страху фурщики, втративши рештки глузду, не слухали ніяких слів і перли далі до насипів. Лиш кілька пострілів з наших рушниць, коли кулі просвистіли над їхніми головами, привели їх до тями: видима смерть — страшніша за ту, що тільки наближається…

З великими труднощами ми трохи заспокоїли селян, повернули їх на свої місця й поскладали на фури скинуті ящики з снарядами.

Наша батарея на якийсь час замовкла, і вогонь денікінської артилерії перенісся праворуч і ліворуч за насипи, намацуючи позиції нашої піхоти. Це дало змогу мені відносно заспокоїти селян і, переходячи від фури до фури, пояснювати їм, яку загибель вони накликали б самі на себе, якби хоч одна фура виїхала на насип.

Переконавшись, що в обозі, нарешті, ®се заспокоїлось, я, змучений недавнім клопотом з фурщиками й не виспавшись уночі, приліг на якусь фуру біля ящика з снарядами трохи перепочити й, несподівано для себе, поринув у глибокий сон, що переніс мене на п’ять років назад, коли я ще вчився в гімназії.

Усій Охтирці був відомий Костянтин Фердинандович Сєдлєцький, викладач математики в гімназії та гласний[8] міської думи. Нащадок покараного польського повстанця, Сєдлєцький, крім свого прізвища й по батькові, давно втратив будь-які ознаки свого польського походження: перейшов з католицтва в православ’я і в переконаннях був вельми реакційний. Зате не тільки в гімназії, а й у міській думі він визначався надзвичайною, справді цапиною впертістю, за що й дістав прозвисько Козел. Вплинути, переконати Козла, хоч трохи зсунути з його, часто несправедливого або й зовсім хибного твердження — була неможлива річ: тут він був непохитний. Нехай уся педагогічна рада ставить якомусь учневі п’ятірки й просить Козла поставити бодай трійку, щоб не лишати доброго учня на другий рік у класі, Козел стоїть на своєму й виводить у табелі жирну двійку, бо вважає, що цей учень більшого з математики не заслуговує. Траплялись випадки, коли через Козлову впертість гімназисти вішались і стрілялись, але це ніскільки не позначалось на Козлі, і він і далі лишався грозою всієї гімназії й антипатичним гласним міської думи.

І все ж це був неабиякий оригінал. Наприклад, він довго вагався, якою фарбою покрасити дах свого власного одноповерхового добрячого будинку — зеленою, як усі фарбують, чи червоною, що йому теж подобалась, і, кінець кінцем, дав собі раду: бляшані смуги на даху чергувались двома кольорами — одна зелена, друга червона…

У Козла було два шкульких місця, або, точніше, дві пристрасті, яким він у вільний час віддавався всією душею, — фотографія і гігієна. Кожної неділі він сідав у бричку, на козлах якої тримав віжки підозріло схожий на Козла парубійко-фурман, і об’їжджав усі аптеки, де цікавився, чи нема якихось нових термометрів та барометрів, а також крамниці, в яких торгували між усякими іншими товарами й фотоприладдям.

Фотографував Козел усе: родичів, знайомих, випадкового собаку, що принюхувався до чогось посеред вулиці, а то й просто горобця, котрий на мить сів на гілку дерева проти вікна Козлового кабінету.

Цими Козловими пристрастями користувалися учні, щоб «заговорити» Козла й уникнути двійок та одиниць, без яких не обходилась майже жодна лекція з математики. На початку лекції, поки Козел не витягнув з кишені тужурки свого записника, підходили до кафедри й показували Козлові позичені десь вправні фото й питали Козлової оцінки. Інколи Козел ловився на цього гачка й, захопившись, міг проговорити про фотоапарати, плівки та способи проявляння й закріплення цілу годину. Або, почувши з доповіді чергового, що якогось учня нема в класі, бо захворів на інфлюенцу, як тоді називали грип, Козел, на радість усього класу, сідав раптом на свого другого улюбленого коника й починав просторікувати про потребу пильно додержуватись усіх гігієнічних вимог. Він так захоплювався, що, походжаючи по класу, виставляв як наочні наслідки гігієнічного життя самого себе. Ось, мовляв, які в нього широкі, а не запалі груди, й показував обома долонями не стільки на груди, як на свій здоровенний живіт; який гарний у нього колір обличчя, хоч воно було темно-жовтаве й брезкле, з очима кольору гнилого винограду й обрідним волоссям на голові, що, зачісане набік, ледве прикривало лисину.

вернуться

8

Гласний — депутат міської думи з правом вирішального голосу.

1 ... 52 53 54 55 56 57 58 59 60 ... 138
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)